Оболонки серця


Інші завдання дивись тут…

СЕРЦЕ — порожнистий м’язовий орган кровоносної ситеми, який забезпечує перекачування крові по судинах. 

У дорослого центральний орган кровоносної системи завбільшки з кулак (завдовжки 12 – 13 см, завширшки 9 – 10 см у діаметрі, маса дорівнює 200 – 360г, що становить близько 1/200 маси тіла людини.

 

Розташування серця.

Оболонки серця

Розташоване асиметрично в грудній порожнині за грудиною (двома третинами — у її лівій половині, а однією третиною—у правій) у серцевій виїмці і майже повністю оточене легенями. 

Знизу до серця прилягає діафрагма. 

 

БУДОВА СЕРЦЯ.

Оболонки серця


Серце людини, як і всіх ссавців, чотирикамерне.

М’язовий порожнистий орган конусоподібної форми.

Усередині серце поділене на чотири камери: два шлуночки (правий і лівий) і два передсердя (праве й ліве).

Суцільна поздовжня м’язова перегородка ділить серце на дві ізольовані одна від одної частини — праву й ліву (тому венозна та артеріальна кров не змішується, у камерах правої частини міститься тільки венозна кров, а в камерах лівої — тільки артеріальна). 

У верхній частині обох половин розташовані праве й ліве передсердя, у нижній частині — правий і лівий шлуночки. 

Передсердя – це відділи серця, у які кров збирається з вен.

Шлуночки – це відділи серця, з яких кров надходить в артерії.

Серце міститься в навколосерцевій сумці, або перикарді, що являє собою тонкий щільний мішечок та утворений  сполучною тканиною.

Значення перикарда:

• відокремлює серце від інших органів;

• запобігає його зміщенню й надто сильному розтягуванню;

• рідина, яка виділяється на його внутрішній поверхні зволожує серце.

 

Оболонки стінки серця. 

Назва  розміщення Будова 
Епікард   Зовнішня, огортає серце ззовні  Утворений сполучною тканиною, вкритий одношаровим епітелієм
 Міокард – власне серцевий  м’язом, що забезпечує скорочення серця

 Середня, найтовстіша стінка

Будова міокарда.


Оболонки серця

 Шар посмугованого м’яза, який скорочується мимовільно. Утворений особливою посмугованою м’язовою тканиною, клітини якої з’єднані між собою та передають збудження для одночасного скорочення сусідніх клітин. 

М’язи передсердь і шлуночків відокремлені перегородкою зі щільної тканини, яка не пропускає збудження від м’язів передсердь до м’язів шлуночків. Узгодження скорочень передсердь і шлуночків відбувається за допомогою спеціального пучка волокон, який з’єднує їхні центри вироблення ритмічних імпульсів між собою.

Оскільки м’язові оболонки передсердь і шлуночків роз’єднані між собою, тож вони здатні скорочуватися незалежно, однак узгоджено.

У різних частинах серця має різну товщину: міокард шлуночків є товстішими за міокард передсердь, найтовстіший міокард лівого шлуночка, скорочення якого виштовхують кров у велике коло кровообігу.

 

 Ендокард  Внутрішня, вистилає його внутрішню поверхню та утворює клапани  Утворений сполучною тканиною з кровоносними судинами, вкритий одношаровим епітелієм

  

 

Кровопостачання серця. 

Оболонки серця

Обмін речовин у міокарді відбувається в 10-20 разів інтенсивніше, ніж у будь-якому іншому органі людини, тому на живлення серця витрачається 20 % енергетичних ресурсів, які використовує організм. 

Кровопостачання серця здійснюється спеціальними двома коронарними, або вінцевими (від лат. корона — вінець), артеріями, по яких за добу протікає в середньому 350 – 500 літрів крові.

Продукти обміну речовин і вуглекислий газ з клітин серця виводяться з венозною кров’ю через коронарні вени.

Під час розслаблення серця кров по коронарних артеріях кров потрапляє в серцевий м’яз, а під час скорочення серцевого м’яза кров із капілярів  вичавлюється в коронарні вени.

 

 

КЛАПАНИ СЕРЦЯ — складки епітелію ендокарда забезпечують рух крові в одному напрямку.

Оболонки серця

 


СТУЛКОВІ КЛАПАНИ не допускають повернення крові в передсердя зі шлуночків під час їх скорочення.

Двостулковий, або мітральний, клапан міститься між лівим передсердям і лівим шлуночком і  складається із двох стулок.

Тристулковий клапан міститься між правими передсердям та правим шлуночком і складається із трьох стулок.

ПІВМІСЯЦЕВИЙ (КИШЕНЬКОВИЙ) КЛАПАН складається із трьох подібних до кишеньок листків, які вільним краєм кишеньки спрямовані в бік судин.

Один аортальний півмісяцевий клапан розташований між лівим шлуночком та аортою і перешкоджає поверненню крові в серце з аорти під час розслаблення лівою шлуночка. 

Другий півмісяцевий клапан легеневої артерії міститься між правим шлуночком та легеневим стовбуром і перешкоджає поверненню крові з легеневого стовбура в серце під час розслаблення правого шлуночка.


 

Внутрішня будова клапанів.

Оболонки серця

 

 

ВЛАСТИВОСТІ СЕРЦЕВОГО М’ЯЗА. 

Збудливість – здатність серцевого м’яза сприймати подразники та відповідати на них збудженням. Оскільки серцева м’язова тканина поперечно  посмугована та її волокна щільно прилягають одне до одного, наявними клітинними контактами збудження швидко поширюються на сусідні клітини й охоплюють весь міокард, унаслідок чого міокард скорочується.

Правило скорочення серця — «все або нічого»: завдяки особливостям будови у відповідь на подразнення або всі м’язові волокна серця відповідають скороченням («усе»), або, якщо подразник недостатньо сильний, вони не реагують на нього («нічого»), при цьому сила скорочення серцевого м’яза не залежить від сили подразнення.

Скоротливість міокарда — здатність м’язової тканини серця скорочуватися під впливом збудження. У відповідь на подразнення виникає збудження, унаслідок якого спочатку скорочуються передсердя, потім — шлуночки, що забезпечує узгоджену роботу серця.

Провідність міокарда — здатність поширювати по всьому серцю збудження, що виникло в якійсь його ділянці. У міокарді, крім м’язових волокон, є особливі нетипові м’язові клітини, які втратили здатність скорочуватися, але зберегли здатність самозбуджування і проводити електричні імпульси. Провідникову систему серця утворюють волокна міокарда та нетипові м’язові клітини, елементи якої розміщені в усіх відділах серця.


Електричні сигнали серця з поверхні шуіри кінцівок та грудної клітки реєструють та записують приладом електрокардіографом у вигляді електрокардіограми:

Оболонки серця

Автоматія серця – здатність серця ритмічно скорочуватися без зовнішніх подразників та участі нервової системи під впливом електричних імпульсів, що виникають у самому серці. У стінці правого передсердя провідникові елементи представлені скупченням особливих м’язових клітин, що утворюють вузол – водій ритму (там виникає імпульс серцевого скорочення, частота якого становить 60 – 80 ударів за хвилину), від якого збудження поширюється на інші елементи провідникової системи серця, що зумовлює скорочення міокарда. 

Головним, або ведучим центром автоматії серця, водієм першого порядку є синусно-передсердний вузол розташований в стінці правого передсердя поблизу впадання в нього верхньої порожнистої вени.

На межі між правим передсердям і шлуночком розташований другий  передсердно-шлуночковий вузол, який є водієм другого порядку.


Оболонки серця

 

ПОРОГОВА СИЛА ПОДРАЗНИКА — це мінімальна сила подразнення, яка здатна викликати збудження.

 

Головна фізіологічна відмінність між серцевим і скелетними м’язами: серцевий м’яз працює постійно і ритмічно без зупинки впродовж усього життя людини, бо його робота організована у вигляді циклу та має автоматію.

 

РОБОТА СЕРЦЯ.

Серцевий цикл – одне повне скорочення та розслаблення передсердь і шлуночків. 

Частота серцевих скорочень (ЧСС) – кількість серцевих циклів, які серце здійснює впродовж однієї хвилини.

ЧСС нетренованої дорослої здорової людини в стані спокою вона становить 60-80 уд/хв.

У тренованої людини частота скорочень у стані спокою може становити лише 35-40 ударів за хвилину, що збільшує періоди відпочинку серця.

Тривалість серцевого циклу залежить від ЧСС. 

Повний серцевий цикл у стані спокою триває 0,8 с. 


У разі збільшення частоти серцевих скорочень тривалість серцевого циклу скорочується переважно за рахунок періоду відпочинку.

У нетренованої людини кровообіг посилюється насамперед за рахунок збільшення частоти скорочень, що зумовлює втому серця, а в клітинах серця спостерігають нестачу поживних речовин, накопичуються продукти обміну, скорочення стають повільнішими, постачання органів і тканин киснем і поживними речовинами — недостатнім.

Об’єм перекачуваної крові у нормі становить 50 – 70 мл, який під час кожного скорочення шлуночків виштовхується в аорту. 

У спортсменів за одне скорочення серце може викидати 200-250 мл.

За одну хвилину серце дорослої нетренованої здорової людини в стані спокою перекачує 4,5 – 5,0 л крові, за фізичного навантаження – до 15,0 – 20,0 л, у спортсменів – 30 – 40 л/хв. 

Показники роботи серця в різних людей або в різних ситуаціях:

• систолічний об’єм — це кількість крові, що викидається серцем за одне скорочення;

• хвилинний об’єм — це об’єм крові, яка прокачується через серце протягом однієї хвилини.


 

Значення фізичної праці, заняття спортом:  

• сприяють збільшенню маси та розмірів серця за рахунок збільшення міокарда (міокард має товщі м’язи, а об’єм камер збільшений);

• підвищують його силу (кровопостачання органів забезпечується не стільки за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень, скільки за рахунок збільшення сили скорочення, треноване серце за одне скорочення викидає набагато більше крові, ніж нетреноване).

 

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ.

Передсердя і шлуночки серця можуть перебувати у двох станах: скороченому та розслабленому, причому скорочення й розслаблення передсердь і шлуночків відбуваються в певній послідовності та строго узгоджені в часі.

Робота серця на прикладі одного серцевого циклу.

Серцевий цикл Клапани Час Що відбувається

скорочення передсердь (систола передсердь)

Оболонки серця

стулкові клапани відкриті, півмісяцеві — закриті

Скорочення 0,1 с, розслаблення 0,7 с Кров з передсердь виштовхується до розслаблених шлуночків

скорочення шлуночків (систола шлуночків)


Оболонки серця

півмісяцеві

клапани відкриті, стулкові закриті

Скорочення 0,3 с, розслаблення 0,5 с

Артеріальна кров з лівого шлуночка виштовхується до аорти, веноза кров з правого шлуночка до легеневих артерій.

 

загальне розслаблення передсердь і шлуночків (діастола)

Оболонки серця

стулкові клапани відкриті, півмісяцеві — закриті.

 0,4 (відносно великий час відпочинку визначає здатність серцевого м’яза працювати не втомлюючись упродовж усього життя)

Відновлення працездатності серцевого м’яза.

Серцевий м’яз розслаблений, кров з вен (легеневих, нижньої та верхньої порожнистих) надходить до передсердь.

 

Працездатність роботи серця зумовлена:

• ритмічністю роботи (після скорочення обов’язково відбувається розслаблення);

• високим рівнем кровопостачання міокарда (по коронарних артеріях до серцевого м’яза надходить найбагатша на кисень і поживні речовини кров)

• висока ефективність метаболічних ферментів серця, здатних за 0,3-0,5 с паузи між скороченнями серця повністю відновити біохімічний і енергетичний стан м’язових клітин серця.

 

РЕГУЛЯЦІЯ РОБОТИ СЕРЦЯ:

внутрішньо серцева, або  саморегуляція

(спричиняє  серцеві  скорочення)

Кілька груп клітин міокарда автоматично виробляють ритмічні імпульси, які поширюються на інші клітини серцевого м’яза і спричиняють їхнє скорочення. Частота цих скорочень найменша, але саме вони дозволяють підтримувати життєдіяльність організму в критичній ситуації.

Сила скорочення серцевих м’язів пропорційна кількості крові, яка притікає до серця, тобто чим більше розтягуються шлуночки, то потужніше їхнє скорочення для викиду крові. 

Нервова (змінює  частоту серцевих скорочень)

До серця підходять нерви частини нервової системи, яка регулює роботу внутрішніх органів. 

Нервові волокна, які прискорюють діяльність серця, пов’язані з грудною ділянкою спинного мозку, тому імпульси до серця по цих нервових волокнах збільшують силу скорочень, прискорюють їхню частоту, поліпшують провідність і збудливість серцевого м’яза.

Центр регуляції серцевої діяльності, який гальмує роботу серця розташований у головному мозку, за умов спокою або під час сну серце зменшує силу і частоту скорочень за рахунок послаблення впливу цих нервових волокон. 

Нервові центри, які регулюють роботу серця, діють узгоджено: якщо один з них збуджується, то інший — гальмується.

Гуморальна

(змінює  частоту серцевих скорочень)

Гормон адреналін збільшує частоту і силу серцевих скорочень, гормон щитоподібної залози тироксин теж посилює серцеву діяльність.

Діяльність серця активує підвищення концентрації у крові йонів Кальцію. 

Гальмує роботу серця гормон ацетилхолін.

Зростання вмісту йонів Калію, навпаки, гальмує діяльність серця.

Виробляють гормони адреналін та ацетилхолін надниркові залози.

 

 

РУХ КРОВІ ЧЕРЕЗ СЕРЦЕ.

Оболонки серця

У праве передсердя по верхній і нижній порожнистих венах венозна кров надходить з усіх частин тіла. 

Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур, через який венозна кров надходить до чотирьох легеневих артерій, а далі — до легень, де стає артеріальною.

У ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, які від легень несуть артеріальну кров. 

З лівого шлуночка виходить аорта, по якій артеріальна кров рухається до органів і тканин тіла.

Отже, у правій половині серця міститься венозна кров, у лівій — артеріальна.

Інші завдання дивись тут…

 

Источник: 8next.com

У людини, як і в інших ссавців, серце (cor) (мал. 189, а, б) є чотирикамерним м’язовим органом, функція якого полягає в ритмічному всмоктуванні крові (під час розслаблення стінок серцевих камер — діастоли) та нагнітанні її в кровоносну мережу під час систоли — скорочення камер серця. Серце кожної людини завбільшки з її кулак і формою нагадує конус.
Верхівка серця (apex cordis) спрямована донизу, ліворуч і вперед, а основа (basis cordis) — догори, праворуч і назад. Таким чином, довга вісь серця йде від його верхівки знизу догори, зліва направо і спереду назад (приблизно 12—13 см завдовжки). Найбільший поперечний розмір серця 9 — 10 см, а передньозадній — 6 — 7 см. Маса чоловічого серця в середньому становить 300, а жіночого — 200 г .
Розрізняють чотири поверхні серця (груднинно-реброву, діафрагмову, дві легеневі) і правий край. Груднинно-реброва (передня) поверхня (facies sternocostal) випукла, торкається грудної стінки лише ділянкою верхівки. Діафрагмова (нижня) поверхня (fades diaphragmatica) повністю прилягає до діафрагми, розташованої на щільній печінці, внаслідок чого ця поверхня серця сплощена. Легеневі поверхні (fades pulmonalis dextra et sinistra) звернені до легень. Правий край (margo dexter) належить до стінки правого шлуночка.
На поверхні серця розташовані: вінцева борозна (sul. coronarius), на межі між передсердями та шлуночками, передня (sul. interventricular anterior) і задня (sul. interventricularis posterior) міжшлуночкові борозни. Дві останні борозни, які йдуть поздовжньо на межі між шлуночками, на верхівці серця переходять одна в одну, а згори (спереду і ззаду) сполучаються з вінцевою борозною серця (див. мал. 190).
У серці є праве та ліве передсердя, які займають меншу частину серця біля його основи, і правий та лівий шлуночки, що становлять більшу його частину.
Передсердя розділені міжпередсердною перегородкою, а шлуночки — міжшлуночковою.
Праве передсердя (atrium dextrum) (мал. 190) своєю формою нагадує неправильний паралелепіпед, що має шість стінок. Верхня стінка — це місце впадіння, або пазуха, порожнистих вен (sinus venarum cavarum). Тут з боку порожнини передсердя є два великих отвори верхньої та нижньої порожнистих вен (ostium venae cavae superioris et ostium venae cavae inferioris), між якими розташований міжвенний горбок (tuberculum intervenosum).
Задня, права й передня стінки правого передсердя утворені гребенястими м’язами (mm. pectinati). Лівою стінкою є міжпередсердна перегородка (septum interatrial), на правій поверхні якої добре помітно овальну ямку (fossa ovalis) з чітко відмежованим краєм — кантом овальної ямки (lirnbus fossae ovalis). На місці ямки у плода відкритий овальний отвір (for. ovale), який, як правило, незабаром після народження заростає. На стику передньої і правої стінок порожнина передсердя продовжується в порожнисте праве вушко (auricula dextra) конічної форми. Від нижнього краю овальної ямки до нижньої ділянки отвору нижньої порожнистої вени тягнеться заслінка (valvula venae cavae inferiors), завдяки якій у плода майже вся кров із нижньої порожнистої вени спрямовується через овальний отвір у ліве передсердя. Нижче заслінки на межі задньої та лівої стінок правого передсердя відкривається вінцева пазуха (sinus coronarius), що збирає венозну кров від більшості вен серця. З правого боку вічко вінцевої пазухи прикрите заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii).
Таким чином, у праве передсердя несуть венозну кров верхня та нижня порожнисті вени і вінцева пазуха. Крім того, в праве передсердя впадає частина найменших вен серця (деякі з них впадають у інші камери серця через for. venarum minimarum). Нижня стінка правого передсердя зайнята широким правим передсердно-шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum), що веде до правого шлуночка.
Правий шлуночок (ventriculus dexter) (див. мал. 190) дуже нагадує неправильну піраміду, основа якої спрямована догори, а верхівка — донизу. Стінки правого шлуночка порівняно тонкі (5 — 8 мм). Передня (груднинно-реброва) та задня (діафрагмова) поверхні розділені правим краєм. Ліва стінка утворена міжшлуточковою перегородкою (septum interventricular), дуже випнутою в порожнину правого шлуночка. Передній (звужений) відділ правого шлуночка утворює артеріальний конус (conus arteriosus), який вгорі переходить безпосередньо в легеневий стовбур.
Правий шлуночок має два отвори: правий передсердно-шлуночковий (ostium atrioventricular dextrum), розташований зверху, справа й позаду, і отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis).
Внутрішня поверхня шлуночка вкрита численними різнонаправленими перекладками (trabcculae carneae), серед яких найбільше виділяється перекладково-крайова (trabecula septomarginal), що з’єднує перегородку з основою переднього сосочкового м’яза. Між перекладками розташовані 3 (іноді 2 — 4) конусоподібні (передній, задній і перегородкові) сосочкові м’язи (mm. papillarcs anterior, posterior et septales) (мал. 190), які вільно виступають у порожнину шлуночка.
Правий передсердно-шлуночковий отвір має однойменний, або тристулковий, клапан (valva atriovcntricularis dextra, s. valva tricuspidalis), який складається з трьох стулок: передньої (cuspis anterior), задньої (cuspis posterior) і перегородкової (cuspis septalis) (див. мал. 190). До вільного краю кожної стулки фіксуються тонкі сухожилкові струни (chordae tendineac), які відходять від сосочкових м’язів. Ці струни під час систоли шлуночка тримають клапан щільно закритим.
Отвір легеневого стовбура також має однойменний клапан (valva trunci pulmonalis), який складається з трьох півмісяцевих (як накладні кишені) заслінок: передньої (valvula semilunaris anterior), правої (valvula semilunaris dextra) та лівої (valvula semilunaris sinistra) (мал. 192). На середині вільного краю кожної півмісяцевої заслінки є вузлик завбільшки з макову зернину. Ці вузлики (noduli valvularum semilunarium) під час діастоли шлуночка сприяють щільнішому змиканню заслінок.
Ліве передсердя (atrium sinistrum) (див. мал. 191) зовні мало відрізняється від правого. Зсередини стінки лівого передсердя, на відміну від стінок правого, гладкі, за винятком невеликої ділянки поблизу лівого вушка (auricula sinistra). У дорзальному відділі верхньої стінки лівого передсердя відкриваються попарно (на деякій відстані один від одного) отвори правих і лівих легеневих вен (ostia venarum pulmonalium). На нижній стінці лівого передсердя міститься лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), що веде в лівий шлуночок.
Лівий шлуночок (ventriculus sinister) (див. мал. 191) нагадує піраміду, обернену основою догори. Передня й ліва (що відповідає легеневій поверхні) стінки лівого шлуночка є найпотужнішими стінками серця (товщина досягає 2 см). Права стінка лівого шлуночка утворена міжшлуночковою перегородкою (septum interventricular), верхня третина якої перетинчаста, а нижні 2/3 — м’язова тканина.
У порожнині лівого шлуночка є численні м’ясисті перекладки і, як правило, два (передній і задній) великих сосочкових м’язи (mm. papillarcs anterior et posterior). На основі, тобто на верхній стінці лівого шлуночка, є два великих отвори: лівий передсердно-шлуночковий і праворуч від нього — отвір аорти (див. мал. 191).
Лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum) під час систоли закриває однойменний, або мітральний, клапан (valva atriovcntricularis sinistra, s. valva mitralis) (див. мал. 191, 192), що складається з передньої та задньої стулок (cuspis anterior et cuspis posterior). До вільного краю кожної стулки фіксуються сухожилкові струни (chordae tendineac) від переднього й заднього сосочкових м’язів.
Отвір аорти (ostium aorticum) під час діастоли шлуночків щільно закривається клапаном аорти (valva aortae), що складається з трьох півмісяцевих заслінок: правої, лівої, задньої (valvula semilunaris posterior, valvula semilunaris dextra et valvula semilunaris sinistra) (див. мал. 192, 193). На середині вільного краю кожної заслінки є вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), завдяки яким вони щільніше змикаються.
Стінка серця складається з трьох оболонок: зовнішньої — епікарда, середньої — міокарда та внутрішньої — ендокарда. Вона має різну товщину, залежно від розвитку м’язової оболонки.
Епікард (epicardium) є вісцеральним листком серозного осердя, що тонкою пластинкою вкриває серцевий м’яз ззовні, щільно з ним зростається (за винятком серцевих борозен, де під епікардом часто відкладається жирова тканина).
Міокард (myocardium) складається з особливої серцевої посмугованої м’язової тканини. Це найпотужніша оболонка серцевої стінки. Найбільшу товщину має міокард лівого шлуночка (близько 20 мм), тонший міокард правого шлуночка (5 — 8 мм), а ще тонший — передсердь (2 — З мм), що залежить від функціонального навантаження.
Міокард передсердь відділяється від міокарда шлуночків волокнистим скелетом серця. Він складається з волокнистих кілець (anulus fibrosus dexter et sinister) , що залягають навколо правого та лівого передсердно-шлуночкових отворів, і правого та лівого волокнистих трикутників (trigопит fibrosum dexter et sinister), які лежать у тій самій площині між лівим передсердно-шлуночковим і аортальним отворами (див. мал. 192).
Міокард передсердь складається з двох шарів: зовнішнього колового, спільного для обох передсердь, причому м’язові пучки в ньому йдуть переважно поперечно (спереду вони міцніші, ніж позаду), і внутрішнього, окремого для кожного передсердя. М’язові пучки цього шару, прикріплюючись до волокнистого скелета серця, тягнуться переважно поздовжньо у вигляді петель і лише частково циркулярно (головним чином навколо отворів порожнистих вен).
Міокард шлуночків складається з трьох шарів м’язових пучків: зовнішнього та внутрішнього косопоздовжніх (спільних для обох шлуночків) і середнього колового, окремого для кожного шлуночка. М’язові пучки зовнішнього та внутрішнього шарів, почавшись на волокнистих трикутниках і кільцях, спускаються косо донизу (спереду — справа наліво, ззаду — зліва направо) до верхівки серця, де утворюють завиток серця (vortex cordis). Звідси вони прямують косо догори і закінчуються на каудальній поверхні волокнистого скелета, причому частина м’язових пучків зовнішнього шару переходить у внутрішній шар і навпаки, а частина пучків залишається в межах свого шару. Нарешті, частина м’язових пучків внутрішнього шару формує сосочкові м’язи та сухожилкові хорди. Коловий м’язовий шар шлуночків — найпотужніший, причому м’язові пучки його ніколи не переходять з одного шлуночка до іншого.
Роботу серця регулює центральна нервова система та стимульний комплекс серця, або провідна система серця, яка складається з вузлів нервових клітин і нервово-м’язових волокон. Нервовий імпульс виникає в клітинах пазухово-передсердного вузла (nodus sinuatrialis) (мал. 194), розташованого під епікардом між верхньою та нижньою порожнистими венами. Звідси волокна прямують до м’язів передсердь і передсердно-шлуночкового вузла (nodus atriovcntricularis), який розташований під ендокардом у стінці передсердя поблизу перегородкової стулки передсердно-шлуночкового клапана. З цього вузла виходить передсердно-шлуночковий пучок (fasciculus atrioventricular), який на початку міжшлуночкової перегородки розщеплюється на праву та ліву ніжки, що розгалужуються в стінках відповідних шлуночків (див. мал. 194).
Ендокард (endocardium) вистеляє камери серця, гребенясті та сосочкові м’язи, м’ясисті перекладки, сухожилкові струни й через утворення дуплікатур формує клапани серця (півмісяцеві, стулкові) (див. мал. 190, 191).
Кровопостачання. На відміну від інших органів, серце має свою власну кровоносну систему (див. мал. 189), майже не пов’язану із загальним кровоносним руслом. Серце має праву та ліву вінцеві артерії, які починаються від цибулини аорти відразу після виходу її з лівого шлуночка, нижче від вільного краю правої та лівої півмісяцевих аортальних заслінок (див. мал. 193).
Права вінцева артерія (a. coronaria dcxtra) йде праворуч між легеневим стовбуром і правим вушком, потім через вінцеву борозну прямує назад, де переходить у задню міжшлуночкову гілку (r. interventriculars posterior). Гілки цієї артерії постачають кров’ю праве передсердя, міжпередсердну перегородку, частину передньої та всю задню стінки правого й невелику частину лівого шлуночків, задню ділянку міжшлуночкової перегородки, всі сосочкові м’язи правого і задній сосочковий м’яз лівого шлуночків серця, вузли стимульного комплексу серця (разом з гілками лівої вінцевої артерії).
Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra) (див. мал. 189, а) потужніша, ніж права, йде ліворуч через вінцеву борозну між легеневим стовбуром і лівим вушком, де ділиться на дві основні гілки: тоншу передню міжшлуночкову гілку (r. interventriculars anterior), яка проходить через однойменну борозну серця, і порівняно велику огинаючу (r. circumflexus), яка через вінцеву борозну огинає серце зліва ззаду і зливається з правою вінцевою артерією. Гілки лівої вінцевої артерії постачають кров’ю ліве передсердя, всю передню й більшу частину задньої стінки лівого, невелику ділянку передньої стінки правого шлуночка, передні дві третини міжшлуночкової перегородки і передній сосочковий м’яз лівого шлуночка серця (див. мал. 191).
Основним венозним колектором, що збирає кров майже з усього серця, є вінцева пазуха (sinus coronarius). У вінцеву пазуху впадають: велика вена серця (v. cordis magna), яка, почавшись на верхівці, йде через передню міжшлуночкову борозну, а потім через ліву частину вінцевої; середня вена серця (v. cordis media) проходить через задню міжшлуночкову борозну; мала вена серця (v. cordis parva) прямує діафрагмовою поверхнею в правій ділянці вінцевої борозни і вливається до вінцевої пазухи; задня вена лівого шлуночка (v. ventriculi sinistri posterior); коса вена лівого передсердя (v. obliqua atrii sinistri), яка спускається донизу праворуч через задню стінку лівого передсердя.
Крім вен, пов’язаних з вінцевою пазухою, у стінці серця є вени серця, що впадають у праве передсердя і чимало найменших вен серця, які відкриваються в усі камери серця.
Стінка серця добре постачається кров’ю, судинні стовбури широко між собою сполучаються. Поряд з цим судинні анастомозіі кровоносного русла серця з кровоносними судинами суміжних органів і тканин досить слабкі (через судини осердя та середостіння).
Під час систоли шлуночків венозна кров через вінцеву пазуху надходить до порожнини правого передсердя. Артеріальна кров при цьому в товщу стінок шлуночків не потрапляє: м’яз серця, скоротившись, стискує внутрішньосерцеве судинне русло. У фазі діастоли шлуночків, коли одночасно закриваються клапани аорти і відкриваються отвори вінцевих артерій, артеріальне русло серця наповнюється кров’ю.
Іннервація серця здійснюється головним чином за допомогою блукаючого нерва  та симпатичного стовбура (с. 368), гілки яких утворюють серцеві сплетення. У ньому розрізняють поза- та внутрішньосерцеві відділи. Відповідно до трьох оболонок серця виділяють субпідепікардіальні, внутрішньоміокардіальні та підендокардіальні нервові сплетення.
Топографічна анатомія.
Серце, вміщене в осердя (див. мал. 188), розташоване в передньому середостінні безпосередньо на діафрагмі так, що 3/5 його лежить ліворуч, а 2/5 праворуч від передньої серединної лінії. Довга вісь серця, що проходить спереду назад, знизу вгору і зліва направо, утворює з горизонтальною лінією, проведеною через верхівку серця, кут (відкритий вправо) близько 40°.
З боків серце межує з середостінною поверхнею обох легень, на кожній з яких є серцеве втиснення. Легені й серце розділені стінкою осердя й середостінною плеврою, які пухко зв’язані між собою. Великі кровоносні судини на основі серця розташовані в такому порядку: спереду ліворуч — легеневий стовбур, позаду нього — висхідна частина аорти, а ще далі назад і праворуч — верхня порожниста вена, а знизу — нижня порожниста вена. Знизу серце прилягає до тієї частини осердя, яка зрослася з діафрагмою, торкаючись її більше лівим шлуночком, ніж правим.
Ліве передсердя, частково лівий шлуночок і праве передсердя, прилягають до органів заднього середостіння, зокрема до стравоходу з блукаючими нервами. Крім того, безпосередньо за задньою стінкою лівого передсердя проходять легеневі вени. Більші частини правого передсердя з правим вушком, поверхні правого шлуночка та невелика ділянка лівого шлуночка з верхівкою повернуті до груднини та ребрових хрящів. Безпосередньо до передньої стінки грудної порожнини доторкується лише верхівка серця під час систоли шлуночків.
Проекція серця на передню стінку грудної клітки така. Верхня межа серця проходить горизонтально, уздовж верхнього краю хрящів третіх ребер біля місця прикріплення їх до груднини. Ліва межа у вигляді дещо відтягнутої ліворуч дуги з’єднує верхівкову точку (V міжребер’я на 1 см присередньо від середньо-ключичної лінії) з точкою, розташованою на верхньому краї хряща III лівого ребра біля його з’єднання з грудниною. Права межа проходить на 2 — 3 см праворуч від правого краю груднини до хряща V ребра. Нижня межа пролягає у вигляді випуклої донизу дуги, яка з’єднує верхівкову точку з точкою, на хрящі V правого ребра.
Отвір легеневого стовбура проектується позаду хряща III лівого ребра біля груднини (аускультація — в лівому II міжребер’ї біля груднини); отвір аорти — на рівні хряща III лівого ребра позаду груднини (аускультація — в II міжребер’ї праворуч від груднини). Обидва передсердно-шлуночкові отвори проектуються на груднину по лінії, що з’єднує прикріплення хрящів III лівого й V правого ребер до груднини (аускультація лівого передсердно-шлуночкового клапана — на верхівковій точці, правого — на рівні хряща V правого ребра).
Топографічні співвідношення змінюються зі зміною положення тіла людини, що треба враховувати під час обстеження.
Рентгеноскопію і рентгенографію серця виконують у стріловій, лобовій і бічних проекціях. Під час рентгенологічного дослідження добре визначається загальне розташування серця, його розміри та конституціональні особливості, контури й розміри всіх камер серця.
Оболонки серця

Источник: anatomia.at.ua

ЕНДОКАРДИТ – це запалення внутрішньої оболонки серця (ендокарду). За локалізацією виділяють: 1) клапанний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває клапани серця; 2) пристінковий (син.: парієнтальний) ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває міокард стінок серцевих камер; 3) папілярний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває сосочкові м’язи серця; 4) трабекулярний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває трабекули серця; 5) хордальний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває сухожилкові нитки (хорди), які з’єднують сосочкові м’язи з клапанами серця. За характером запального процесу розрізняють простий, бородавчастий, виразковий, фіброзний, зворотний та деляфондіозний ендокардит.

Етіологія. Ендокардити зазвичай виникають як ускладнення при інфекційних хворобах внаслідок дії бактерій та (або) їх токсинів. За етіологією виділяють стафілококовий, стрептококовий, бешиховий, піогенний ендокардит тощо.

ПРОСТИЙ ЕНДОКАРДИТ часто є початковою стадією інших форм ендокардиту.

Патолого-анатомічні зміни. Простий ендокардит частіше виявляється на клапанах серця, рідше – на сухожилкових нитках. Макроскопічно клапани часто виглядають не зміненими. В виразних випадках знаходять напівпрозорі потовщення спочатку по краях клапанів, які з часом можуть поширюватись на весь клапан. Процес закінчується склерозом клапанів і сухожилкових ниток.

Мікроскопічні зміни. В тканинах клапанів і сухожилкових ниток встановлюють запальний набряк, мукоїдне чи фібриноїдне набрякання та інфільтрацію клітинами крові (моноцитами, нейтрофілами, лімфоцитами).

БОРОДАВЧАСТИЙ ЕНДОКАРДИТ характеризується формуванням на ендокарді утворень, які нагадують бородавки.

Патолого-анатомічні зміни. Спочатку по краях клапанів з’являються ледь помітні (розміром з піщинку) напівпрозорі округлі накладання сірого чи сіро-червонуватого кольору, подібні до бородавок. Такі утворення як правило розташовуються в один ряд і легко зіскрібаються ножем. При цьому поверхня ендокарду під ними трохи шорсткувата, тьмяна, може бути дещо потовщена й підвищена. В подальшому розмір „бородавок” збільшується, вони наростають цілими групами, нашаровуючись одна на одну. Ножем легко зіскрібаються лише поверхневі „бородавки”, тоді як глибше розташовані утворення досить щільно зв’язані з ендокардом і відділяються важко чи взагалі не відділяються. Одночасно „бородавки” набувають жовтувато-сірого кольору й стають непрозорими. При тривалому процесі „бородавки”, нагромаджуючись одна на одну, утворюють грона й розростання, що нагадують цвітну капусту.

Процес може поширюватись на сухожилкові нитки клапанів, на яких „бородавки” можуть бути схожі на нанизане на нитку намиста. З часом можливий розвиток склерозу, в результаті чого сухожилкові нитки стають нерівномірно потовщеними й спаяними одна з одною. При поширенні склерозу на верхівки сосочкових м’язів вони загострюються й стають схожими на рубець. Також можливий пристінковий бородавчастий ендокардит, який виникає самостійно або як поширення процесу з уражених клапанів.

Мікроскопічні зміни. Мікроскопічно в ділянці утворення „бородавки” спочатку виявляють набряклий ендокард, між клітинами й волокнами якого відкладається фібрин. Волокна ендокарду часто потовщені, гомогенні. Це призводить до дистрофічних змін, некрозу й руйнуванню клітин ендотелію ендокарду та більш глибоких його шарів. На місці ушкодженого ендокарду починають відкладатися тромботичні маси, які спочатку складаються тільки з тромбоцитів, а згодом в них з’являються фібрин і лейкоцити. Ендокардит, при якому на ураженому ендокарді відкладаються тромботичні маси, називають тромбоендокардитом. З часом з боку ендокарду в тромботичні маси вростає волокниста сполучна тканина, а в частині випадків – і новоутворені кровоносні капіляри. В результаті цього нижня частина такої „бородавки” побудована з волокнистої сполучної тканини, а верхня представлена тромботичними масами. Ріст „бородавки” зумовлений постійним нашаруванням на її поверхню нових тромботичних мас.

Зрідка утворення бородавок відбувається іншим шляхом. В місці ушкодження ендокарду відбувається виразна проліферація клітин його ендотелію, які разом з моноцитами крові, частина з яких трансформується в типові гістіоцити, формують розростання, схожі на бородавки.

ВИРАЗКОВИЙ (син.: септичний) ЕНДОКАРДИТ характеризується виразково-некротичним запаленням ендокарду.

Патолого-анатомічні зміни. Частіше уражається ендокард клапанів. При цьому спочатку по їх краях з’являються накладання брудно-жовтого кольору, під якими виявляються неглибокі виразки. З часом виразки збільшуються в розмірах і поглиблюються. На їх дні та по краях відкладаються сухі, рихлі тромботичні маси жовтуватого, буруватого чи зеленуватого кольору. В подальшому можливі розриви стулок клапанів, їх відрив від сухожилкових ниток, утворення аневризми клапанів та їх прободіння.

При поширенні процесу на сухожилкові нитки відбувається їх руйнування й розриви, а при поширенні процесу на парієнтальний ендокард – утворення характерних виразок на внутрішній поверхні серцевих камер. Глибокі виразки стінок серцевих камер можуть призводити до аневризми серця та розриву його стінки. При виразковому ендокардиті в конусі аорти можливе руйнування лівої ніжки пучка Гісса.

Мікроскопічні зміни. Під тромботичними масами виявляють зону некрозу ендокарду, навколо якої (часто в вигляді демаркаційного валу) знаходять скупчення лейкоцитів і розростання грануляційної тканини. В тромботичних масах і некротизованій тканині локалізуються окремі бактерії та їх скупчення.

ФІБРОЗНИЙ (син.: фібропластичний) ЕНДОКАРДИТ характеризується виразним розростанням в ендокарді волокнистої сполучної тканини на фоні слабо виражених запальних, дистрофічних і некротичних процесів (цим відрізняється від звичайного фіброзу ендокарду).

Патолого-анатомічні зміни. Ендокард потовщений, сіруватого кольору, напівпрозорий. При локалізації процесу на клапанах вони потовщені, деформовані.

Мікроскопічні зміни. Виявляють розростання волокнистої сполучної тканини, лейкоцитарні інфільтрати, гістіоцити та дистрофічні й некротичні зміни тканини ендокарду.

ДЕЛЯФОНДІОЗНИЙ ЕНДОКАРДИТ реєструється в коней.

Патолого-анатомічні зміни. Процес локалізується на аортальних клапанах. Личинки деляфондій, пересуваючись по стінці аорти ретроградно току крові, пошкоджують поверхню півмісяцевих клапанів з боку аорти. На цих клапанах утворюються подібні до бородавок вузлики округлої форми, щільної консистенції, розмірами від дрібної до великої горошини. В вузликах знаходять личинки деляфондій.

УСКЛАДНЕННЯ Й ЗАКІНЧЕННЯ ЕНДОКАРДИТІВ. Виразковий ендокардит в більшості випадків призводить до смерті. При виразковому й бородавчастому ендокардитах в частині випадків відбувається відрив фрагментів тромботичних мас з наступним розвитком тромбоемболії та інфарктів в різних органах і тканинах. Проте при цих ендокардитах можлива й зупинка процесу з подальшим розсмоктуванням і організацією тромботичних мас. В змертвілі тканин в частині випадків відкладається вапно. Відбувається рубцювання ушкодженої ділянки, яке, при ураженні ендокарду клапанів, призводить до їх деформації, потовщення, зростання, в результаті чого виникає порок клапану. Рубцювання в ділянці клапанного кільця часто призводить до стенозу клапанного отвору. Якщо поряд зі сформованими на місці раніше перенесеного ендокардиту рубцями в ендокарді знаходять нові вогнища запального процесу, говорять про зворотний ендокардит. Фіброзний ендокардит клапанів призводить до їх деформації з наступним розвитком пороку клапану.

ПЕРИКАРДИТ. Осердя утворене двома серозними листками, які утворюють порожнину осердя: зовнішнім (перикард) і внутрішнім, який безпосередньо прилягає до серцевого м’язу (епікард). Часто терміном „перикард” називають все осердя, а його порожнину називають перикардіальною порожниною. В нормі в порожнині осердя середніх за розмірами тварин знаходиться не більше декількох мілілітрів, а в великих тварин (коні, ВРХ) – до 10 мл. серозної рідини, яка виконує роль змазки, що полегшує тертя листків осердя при скороченнях серця й дихальних рухах.

В тварин найчастіше виявляється запалення осердя, яке зазвичай охоплює обидва його серозні листки й за своєю суттю є епіперикардитом. Проте історично таке запалення називають перикардитом.

Перикардит за характером запальної реакції може бути серозним, фібринозним і гнійним, але частіше має змішаний характер. Перебіг може бути гострим і хронічним.

Етіологія. Перикардити виникають при: 1) дії збудників інфекційних хвороб та екзогенних й ендогенних токсичних речовин; 2) поширенні запального процесу з поряд розташованих тканин (міокард, легені, плевра).

Патолого-анатомічні зміни. При серозному перикардиті в порожнині осердя накопичується прозора чи дещо мутна (опалесцююча) рідина. Поверхня серця тьмяна, почервоніла. При хронічному перебігу утворюються окремі спайки (синехії), часткове або повне зрощення листків серцевої сорочки (часткова облітерація перикарду).

При фібринозному перикардиті (син.: сухий, злипливий перикардит) на внутрішній поверхні осердя відкладається фібрин у вигляді рихлих ниток і пластівців сірого або сіро-жовтого кольору, іноді з зеленуватим відтінком. Спочатку накладання фібрину легко знімаються, а під ними виявляють почервонілі, тьмяні, сухі й шорсткуваті серозні оболонки, часто з крововиливами. Внаслідок постійних серцевих рухів фібрин збивається в складки, валики й сосочки, в результаті чого поверхня серця набуває мохнатого вигляду („мохнате серце”). З часом між серозними листками осердя утворюються синехії, а відкладення фібрину проростають сполучною тканиною. При дифузному злипанні листків осердя його порожнина зникає (облітерація перикарду), а при дифузному проростанні фібрину сполучною тканиною серце ззовні вкривається єдиним сполучнотканинним панциром (панцирне серце).

При гнійному перикардиті в порожнині осердя знаходять рідкий чи густий гній, а на серозних листках – накладення згущеного гною. Поверхня серця тьмяна, шорсткувата, почервоніла. З часом можлива організація гною з утворенням синеній між листками осердя, облітерацією перикарду та утворенням панцирного серця.

При серозно-фібринозному перикардиті в порожнині осердя виявляють серозний ексудат, в якому часто плавають пластівці й нитки фібрину. На серозних листках – відкладення фібрину, який в частині випадків надає поверхні серця мохнатого вигляду.

При серозно-геморагічному перикардиті в порожнині осердя знаходять рожево-червоний або темно-червоний ексудат. Серозні листки тьмяні, шорсткуваті, з численними плямистими й полосчатими крововиливами.

При серозно-гнійному перикардиті в порожнині осердя виявляють мутну, більш-менш густу рідину жовтуватого чи зеленувато-жовтого кольору. На серозних листках осердя – рихлі накладення згущеного гною.

При гнійно-фібринозному перикардиті в порожнині осердя знаходять рідкий чи густий гній, а на серозних листках – накладення фібрину.

Источник: StudFiles.net

Будова і топографія серця.

Серце (cor) — це м’язовий порожнистий орган конусоподібної форми, завдяки ритмічним скороченням якого забезпечується постійна течія крові по великому, і мало­му колах кровообігу.

Розміщене серце в середостінні грудної порожнини, більше в лівій частині грудної клітки, в межах між 3-м і 5-м ребрами. Своєю верхівкою серце спрямоване вниз і назад, а основою — вгору та вперед. Маса серця становить, кг: у коней — 3—6, у свиней — 0,2—0,4, у великої рогатої худоби — 2—3, або у бугая — 0,42%; корови -0,50%.

Двома поздовжніми борознами зовні та м’язовою перегородкою всередині серце поділяється на праву й ліву половини. Кожна половина складається з двох камер: вер­хньої — передсердя (atrium) і нижньої — шлуночка (ventriculus), які з’єднуються між со­бою клапанами. У праву поло­вину серця надходить венозна кров (насичена вуглекислим газом), а в ліву — артері­альна кров (насичена киснем). Зовні розміри лівого шлуночка значно більші, ніж пра­вого. Це пов’язано з більшою товщиною його стінки.

У порожнину правого передсердя впадають дві великі вени орга­нізму — краніальна і каудальна порожнисті вени, які доставляють сюди від тканин і ор­ганів усього тіла венозну кров. Поряд з порожнистими венами в праве передсердя впа­дають також серцеві вени, які доставляють венозну кров від серця. У порожнину лівого передсердя впадають 2 легеневих артерії, які доставляють артеріальну кров. Через атріовентрикулярні отвори кров потрапляє в шлуночки, а звідти — в артерії. З лівого шлу­ночка виходить головна артерія тіла — аорта, яка доставляє до всіх органів організму артеріальну кров (насичену киснем і поживними речовинами). З правого шлуночка ви­ходить стовбур легеневої артерії, по якій тече до легень венозна кров.

Рух крові в серці і по судинах забезпечується послідовними скороченнями (систо­ла) і розслабленнями (діастола) передсердь та шлуночків серця. Ритмічність роботи серця зумовлена так званою провідною системою серця, яка складається з синусного і атріовентрикулярного вузлів, атріовентрикулярного пучка (пучка Гіса) та волокон Пуркіньє. Усі ці утвори побудовані з провідної серцевої м’язової тканини, клітини якої бідні на спеціальні органели — міофібрили.

Стінка серця складається з трьох оболонок: внутрішньої — ендокарда , середньої — міокарда і зовнішньої —епікарда. Крім того, серце знаходиться в серцевій сумці —пе­рикарді .

Ендокард побудований з тонкого шару щільної сполучної тканини, яка збоку порожнин серця вистелена ендотелієм.

Міокард побудований з поперечносмугастої ро­бочої серцевої м’язової тканини. Клітини цієї тканини — кардіоміоцити — у своїй цито­плазмі містять багато спеціальних органел — міофібрил, з якими пов’язана скоротли­вість цієї тканини. Міокард лівого шлуночка в 2—5 разів товщий від правого, це зумовлено роботою лівого шлуночка, який забезпечує течію крові по великому колу кровообігу, сприяє утво­ренню в аорті тиску крові, необхідного для її руху по судинах.

Епікард побудований з одношарового плоского епітелію (мезотелію) з прошарком пухкої сполучної тканини. Це так званий вісцеральний листок плеври, парієтальний лис­ток якої вкриває перикард — серцеву сумку, в порожнині якої міститься незначна кіль­кість серозної рідини.

Источник: studlib.info

1Сердечные слои

Сердце имеет 3 слоя или оболочки. Средний слой — мышечный, или миокард, (на латыни приставка myo- означает «мышца»), самый толстый и плотный. Средний слой обеспечивает сократительную работу, этот слой — истинный трудяга, основа нашего «мотора», он и представляет основную часть органа. Представлен миокард поперечно-полосатой сердечной тканью, наделённой особыми, свойственными только ему функциями: способностью самопроизвольно возбуждаться и передавать импульс на другие сердечные отделы по проводящей системе.

Еще важным отличием миокарда от мышц скелета является то, что его клетки не являются многоклеточными, а имеют одно ядро и представляют собой сеть.Миокард верхних и нижних сердечных полостей разобщён горизонтальной и вертикальной перегородками фиброзного строения, эти перегородки обеспечивают возможность отдельного сокращения предсердий и желудочков. Мышечная оболочка сердца — это основа органа. Мышечные волокна организованы в пучки, в верхних камерах сердца выделяют двухслойное строение: пучки наружного слоя и внутреннего.

Отличительной особенностью желудочкового миокарда является то, что кроме мышечных пучков поверхностного слоя и внутренних пучков, имеется еще средний слой — отдельные пучки для каждого желудочка кольцевого строения. Внутренняя оболочка сердца или эндокард (на латыни приставка endo- означает «внутренний») — тонкая, толщиной в один клеточный эпителиальный слой. Она выстилает внутреннюю поверхность сердца, все его камеры изнутри, а из двойного слоя эндокарда состоят сердечные клапаны.

По строению внутренняя оболочка сердца очень похожа на внутренний слой кровеносных сосудов, с этим слоем сталкивается кровь, при прохождении по камерам. Важно, чтобы этот слой был гладким, во избежание тромбозов, которые могут образоваться при разрушении кровяных телец от соударения о сердечные стенки. Этого не происходит в здоровом органе, поскольку эндокард обладает идеально гладкой поверхностью. Наружная поверхность сердца — перикард. Этот слой представлен наружным листком фиброзного строения и внутренним — серозным. Между листками поверхностного слоя располагается полость — перикардиальная, с небольшим количеством жидкости.

2Углубляемся в наружный слой

Итак, перикард — это вовсе не единый наружный слой сердца, а слой, состоящий из нескольких пластинок: фиброзной и серозной. Фиброзный перикард плотный, наружный. Он выполняет в большей степени защитную функцию и функцию некой фиксации органа в грудной полости. А внутренний, серозный слой плотно прилегает непосредственно к миокарду, этот внутренний слой называется эпикардом. Представьте себе мешок с двойным дном? Примерно так выглядят наружный и внутренний перикардиальные листки.

Щель между ними — это перикардиальная полость, в норме она содержит от 2 до 35 миллилитров серозной жидкости. Жидкость нужна для более мягкого трения слоёв друг о друга. Эпикард плотно покрывает наружный слой миокарда, а также начальные отделы крупнейших сосудов сердца, его другое название висцеральный перикард (по-латыни viscera- органы, внутренности), т.е. это слой, выстилающий непосредственно сердце. А уже париетальный перикард — самый что ни на есть наружный слой из всех сердечных оболочек.

Выделяют следующие отделы или стенки в поверхностном перикардиальном слое, их название зависит непосредственно от органов и участков, к которым прилежит оболочка. Стенки перикарда:

  1. Передняя стенка перикарда. Прилежит к грудной стенке
  2. Диафрагмальная стенка. Непосредственно сращена с диафрагмой данная стенка оболочки.
  3. Боковые или плевральные. Выделяют по бокам средостения, прилежат к лёгочной плевре.
  4. Задняя. Граничит с пищеводом, нисходящей аортой.

Анатомическое строение данной оболочки сердца непростое, ведь помимо стенок, в перикарде имеются ещё и пазухи. Это такие физиологические полости, углубляться в их строение мы не будем. Достаточно лишь знать, что между грудиной и диафрагмой расположена одна из таких перикардиальных пазух — передненижняя. Именно её, при патологических состояниях, прокалывают или пунктируют медработники. Эта диагностическая манипуляция высокотехнологична и сложна, проводится специально обученным персоналом, нередко под УЗИ-контролем.

3Зачем сердцу сумка?

Наш главный» мотор» организма требует чрезвычайно бережного к себе отношения и заботы. Наверное, с этой целью природа облачила сердце в сумку — перикард. Прежде всего он выполняет функцию защиты, бережно укутывая сердце в свои оболочки. Также околосердечная сумка фиксирует, закрепляет наш «мотор» в средостении, препятствуя смещению при движениях. Это возможно благодаря прочной фиксации поверхности сердца с помощью связок к диафрагме, грудине, позвонкам.

Следует отметить роль перикарда в качестве барьера для сердечных тканей от различных инфекций. Перикард «отгораживает» наш «мотор» от других органов грудной клетки, чётко определяя позицию сердца и помогая сердечным камерам лучше наполняться кровью. В то же время поверхностный слой препятствует чрезмерному расширению органа из-за внезапных перегрузок. Предотвращение перерастяжения камер — ещё одна важная роль наружной стенки сердца.

4Когда «болеет» перикард

Воспаление наружной оболочки сердца называется перикардитом. Причинами воспалительного процесса могут стать инфекционные агенты: вирусы, бактерии, грибы. Также спровоцировать данную патологию может травма грудной клетки, непосредственно сердечная патология, к примеру, острый инфаркт. Также обострение таких системных болезней как СКВ, ревматоидный артрит, может послужить началом в цепи воспалительных явлений поверхностного сердечного слоя.

Не редко перикардит сопровождает опухолевые процессы средостения. В зависимости от того, много ли жидкости выделяется в полость перикарда в ходе воспаления, выделяют сухую и выпотную формы заболевания. Нередко эти формы именно в таком порядке сменяют друг друга с течением и прогрессированием заболевания. Сухой кашель, боли в грудной клетке, особенно при глубоком вдохе, смене положения тела, во время кашля характерны для сухой формы болезни.

Выпотная форма характеризуется некоторым уменьшением остроты болей, а то же время появляется загрудинная тяжесть, одышка, прогрессирующая слабость. При выраженном выпоте в полость перикарда сердце оказывается словно сдавленным в тиски, теряется нормальная способность к сокращению. Одышка преследует пациента даже в покое, активные движения становятся и вовсе не возможны. Нарастает риск тампонады сердца, что грозит летальным исходом.

5Укол в сердце или перикардиальная пункция

Эта манипуляция может проводится как с диагностической целью, так и с лечебной. Врач проводит пункцию при угрозе тампонады, при значительном выпоте, когда необходимо откачать жидкость из сердечной сумке, тем самым обеспечив органу возможность к сокращению. С диагностической целью пункция выполняется для уточнения этиологии или причины воспаления. Данная манипуляция весьма сложна и требует высокой квалификации доктора, поскольку при её проведении есть риск повреждения сердца.

Источник: ZabSerdce.ru


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.