Полаприл 10



Состав

1 капсула содержит 1,25 мг, 2,5 мг, 5,0 мг или 10,0 мг рамиприла;

вспомогательные вещества : крахмал кукурузный, желатин, вода, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172) ( для дозирования 1,25 мг, 10 мг ), индиго, железа оксид желтый (Е172) ( для дозирования 2, 5 мг, 5,0 мг, 10,0 мг ).

Показания

Для лечения артериальной гипертензии, в качестве монотерапии и в комбинации с другими гипотензивными средствами; застойной сердечной недостаточности в составе комбинированной терапии; сердечной недостаточности у пациентов, перенесших инфаркт миокарда; с целью уменьшения риска инфаркта миокарда, инсульта, сердечно-сосудистой смерти или при необходимости процедуры реваскуляризации у пациентов 55-летнего возраста или старше; у пациентов, имеющих клинические признаки сердечно-сосудистых заболеваний (предыдущий инфаркт миокарда, нестабильная стенокардия) или перенесли шунтирование при многососудистом поражении коронарных артерий [CABG] или чрескожная транслюминальную коронарную ангиопластику [PTCA], инсульт, или с болезнью периферических сосудов; у пациентов, страдающих диабетом и имеют хотя бы один из имеющихся факторов риска, таких как гипертензия (систолическое артериальное давление> 160 мм рт.ст.


и диастолическое АД> 90 мм рт.ст.); высокий общий холестерин (> 5,2 ммоль / л); низкий уровень холестерина высокой плотности (<0,9 ммоль / л); курильщики, имеется микро- альбуминурия; клинические признаки предыдущей болезни сосудов.

Противопоказания

Повышенная чувствительность к рамиприла, других ингибиторов АПФ или какой-либо из вспомогательных веществ препарата.

Известны случаи ангионевротического отека (наследственного / идиопатического или вследствие предшествующей терапии ингибиторами АПФ) в анамнезе.

Стеноз почечной артерии (двусторонний или односторонний при наличии только одной почки).

После трансплантации почки.

Гемодинамически значимый стеноз клапана аорты или митрального клапана, гипертрофическая кардиомиопатия.

Беременность.

Лактация.

Диализ или гемофильтрация с использованием отрицательно заряженных мембран с высокой интенсивностью потока [поле (акрилонитрил, натрий-2-метилалил сульфонат) мембран с высокой интенсивностью потока например, AN69].

LDL (липопротеиннизькои плотности) -аферез с декстрансульфатом.

Десенсибилизации.


Поскольку отсутствует терапевтический опыт, рамиприл нельзя применять при наличии диализа; первичной болезни печени или печеночной недостаточности; нелеченной декомпенсированной сердечной недостаточности

Полаприл нельзя применять для лечения детей.

Способ применения и дозы

Препарат применяется перорально.

Капсулы следует глотать, запивая большим количеством жидкости (примерно 1 стакан).

Капсулы нельзя разжевывать.

Пища не влияет на всасывание рамиприла, поэтому капсулы Полаприл можно принимать независимо от приема пищи.

артериальная гипертензия

Рекомендованная начальная доза составляет 2,5 мг рамиприла один раз в день.

Дозу необходимо увеличивать постепенно, через интервалы от 1 до 2 недель, в зависимости от реакции пациента, до максимальной дозы 10 мг один раз в день.

Обычно поддерживающая доза для лечения гипертензии составляет 2,5 — 5 мг один раз в сутки. Если реакция пациента при максимальной дозе 10 мг неудовлетворительная, рекомендуется комбинированная терапия.

Прием диуретиков необходимо прекратить за 2 — 3 дня до начала терапии рамиприлом для того, чтобы уменьшить вероятность симптоматической гипотензии. В случае необходимости прием диуретиков можно начать снова после начала терапии рамиприлом.

У больных с АГ, которые также имеют застойную сердечную недостаточность с ассоциированной почечной недостаточностью или без нее, может наблюдаться симптоматическая гипотензия во время лечения ингибиторами АПФ. Таким пациентам следует начать терапию с дозы 1,25 мг под пристальным контролем в больнице.


Застойная сердечная недостаточность

Для пациентов, состояние которых стабилизировалось при терапии диуретиками, рекомендуемая суточная доза составляет 1,25 мг рамиприла.

В зависимости от реакции пациента доза может быть увеличена через интервалы от 1 до 2 недель.Суточную дозу 2,5 мг рамиприла или более можно принимать как однократно, так и разделить на два приема.

Максимальная суточная доза рамиприла составляет 10 мг.

Чтобы минимизировать возможность возникновения гипотензии пациентам, которые ранее принимали высокие дозы диуретиков, необходимо уменьшить дозу диуретиков до начала применения рамиприла.

Пациентам, перенесшим инфаркт миокарда

Начало терапии: лечение необходимо начать в больнице между 3-м и 10-м днем ​​после инфаркта миокарда. Рекомендуемая суточная доза составляет 5 мг рамиприла, разделенная на две дозы по 2,5 мг, принимать утром и вечером.

Через 2 дня дозу увеличивают до 5 мг, принимать два раза в день.

Если пациент не переносит вышеуказанную начальную суточную дозу, необходимо давать по 1,25 мг два раза в день в течение двух дней, перед тем, как увеличить ее до 2,5 мг и 5 мг для приема два раза в день.

Если дозу можно увеличить до 2,5 мг два раза в день, терапию рамиприлом необходимо прекратить.

Поддерживающая доза от 2,5 до 5 мг два раза в день.


Предотвращение инфаркта миокарда, инсульта, сердечно-сосудистой смерти и необходимости проведения процедуры реваскуляризации

Рекомендованная начальная доза составляет 2,5 мг рамиприла один раз в день.

В зависимости от переносимости дозу постепенно увеличивают.

Рекомендуется увеличить дозу в 2 раза примерно через неделю лечения и через три недели увеличить ее до 10 мг.

Поддерживающая доза составляет 10 мг рамиприла один раз в день.

Пациентам, ранее принимавших меньшие дозы рамиприла по другим показаниям, дозу можно постепенно увеличить до «целевой» дозы 10 мг один раз в день.

Дозы для пациентов с почечной недостаточностью

Пациентам с клиренсом креатинина> 30 мл / мин (креатинин сыворотки <165 мкмоль / л) рекомендуется обычная доза рамиприла. Для пациентов с клиренсом креатинина <30 мл / мин (креатинин сыворотки> 165 мкмоль / л) начальная доза составляет 1,25 мг рамиприла один раз в сутки, а максимальная доза — 5 мг один раз в сутки.

Пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <10 мл / мин и креатинин сыворотки 400 — 650 мкмоль / л) рекомендуемая начальная доза также составляет 1,25 мг рамиприла один раз в день, поддерживающая доза не должна превышать 2,5 мг один раз в сутки.

Доза для пациентов с печеночной недостаточностью

У пациентов с нарушениями функции печени метаболизм рамиприла и, таким образом, образование его биоактивного метаболита-рамиприлата, уменьшается в связи с ослабленной активностью эстераз печени, в результате чего увеличиваются уровне рамиприла в плазме. Для этих пациентов рекомендуемая начальная доза рамиприла составляет 1,25 мг, и прием следует начинать под тщательным медицинским наблюдением.


Передозировка

Симптомами передозировки являются гипотензия, шок, ступор, брадикардия, нарушение электролитного баланса и почечная недостаточность.

После приема слишком большой дозы препарата пациент должен находиться под наблюдением, желательно в отделении интенсивной терапии. Необходимо часто проверять электролиты и креатинин сыворотки. Терапевтические меры зависят от природы и тяжести симптомов. В течение 30 минут после приема препарата необходимо принять меры для предотвращения его всасыванию, таких как промывание желудка, прием адсорбентов и сульфата натрия. Если доза была принята недавно, необходимо принять меры для ускорения его выведения. В случае гипотензии пациенту необходимо быстро пополнить электролиты и объем крови. Следует также рассмотреть возможность лечения ангиотензина II в. Брадикардия и другие реакции, обусловленные блуждающим нервом, необходимо лечить, вводя атропин. Следует также рассмотреть возможность использования электрокардиостимулятора. Ингибиторы АПФ можно вывести из кровообращения с помощью гемодиализа. Необходимо избегать использования полиакрилонитриловых мембран с высокой интенсивностью потока.


Побочные эффекты

Наиболее частыми побочными эффектами являются головокружение (примерно 4%), тошнота (примерно 3%) и головная боль (примерно 2%).

Со стороны кровеносной и лимфатической системы

Очень редко (<1/10 000), включая отдельные сообщения: гемолитическая анемия, агранулоцитоз, панцитопения, угнетение функции костного мозга.

Расстройства иммунной системы

В отдельных случаях сообщалось о комплексе симптомов, который состоит из одного или более из следующих симптомов: лихорадка, серозит, васкулит, миалгия, миозит, артралгия / артрит, положительный тест на антинуклеарные антитела (ANA- тест), повышение СОЭ, эозинофилия, лейкоцитоз, экзантема, светочувствительность или другие дерматологические реакции различной тяжести.

Психические расстройства.

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): депрессия, спутанность сознания, раздражительность.

Расстройства нервной системы

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): парестезии, тремор.

Очень редко (<1/10 000), включая отдельные сообщения: нейропатия.

Нарушения зрения.

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): визуальные расстройства, конъюнктивит.

Расстройства слуха и лабиринтные нарушения

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): звон в ушах, нарушение равновесия и слуха.

Сердечные расстройства и сосудистые нарушения

Часто (> 1/100, <1/10) обморок, ортостатические эффекты, включая гипотензию.


Редко (> 1/10 000, <1/1 000): тахикардия, сердцебиение, инфаркт миокарда, сердечная аритмия, синдром Рейно, ишемический геморрагический инсульт.

Дыхательные респираторные расстройства и расстройства в грудной полости и средостения.

Часто (> 1/100, <1/10) кашель.

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): бронхит, бронхоспазм, одышка, обострение астмы, ринит, синусит.

Желудочно-кишечные расстройства

Часто (> 1/100, <1/10): тошнота, диарея, боль в животе.

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): изменение вкусовых ощущений, сухость во рту, стоматит, рвота, запор, панкреатит, потеря аппетита.

гепатобилиарной системы

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): повышение билирубина и / или печеночных ферментов, гепатоцеллюлярный или холестатический гепатит, печеночная недостаточность.

Со стороны кожи и мягких тканей

Часто (> 1/100, <1/10): сыпь, зуд, крапивница (иногда с лихорадкой).

Редко (> 1/10 000, <1/1 000) ангионевротический отек с опуханием лица, конечностей, языка, голосовой щели и / или гортани. Выпадение волос, онихолизис, мультиформная эритема, светочувствительность.

Очень редко (<1/10 000), включая отдельные сообщения: макулопапулезная экзантема, пемфигус, псориаз и псориазоподобная дерматит, пемфигоидная или лихеноидная экзантема и энантема.

Мышечно-костные расстройства, нарушения соединительной ткани и костей

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): спазмы мышц, миалгия, артралгия.


Расстройства почек и мочеиспускания

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): нарушение функции почек, включая почечную недостаточность.Повышение креатинина сыворотки.

Может возникнуть протеинурия, особенно у пациентов с существующей почечной недостаточностью или у тех, кто принимает относительно высокие дозы ингибиторов АПФ.

Нарушение репродуктивной системы и молочных желез

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): импотенция.

Очень редко (<1/10 000), включая отдельные сообщения: гинекомастия.

общие расстройства

Часто (> 1/100, <1/10): головокружение, головная боль, утомляемость.

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): боль в груди, потливость, нарушения сна.

лабораторные показатели

Редко (> 1/10 000, <1/1 000): может снизиться концентрация натрия сыворотки.

Может возникнуть повышение мочевины сыворотки и калия сыворотки, особенно у пациентов с почечной недостаточностью.

Сообщалось о снижении гемоглобина, количества красных клеток, белых клеток и тромбоцитов.

Ингибиторы АПФ могут вызвать ухудшение существующей протеинурии, хотя обычно они способствуют ее уменьшению.

Существует риск развития нейтропении в зависимости от дозы и клинического состояния пациента.

Анафилактические реакции.

У пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, может возникнуть ангионевротический отек лица, конечностей, губ, слизистой оболочки, языка, голосовой щели и / или гортани, особенно во время первых недель лечения. Однако после длительного лечения ингибитором АПФ в редких случаях может развиться тяжелый ангионевротический отек. Лечение необходимо быстро прекратить и заменить средство, которое принадлежит к другому классу препаратов. Ангионевротический отек, который распространяется на язык, голосовую щель или гортань, может быть фатальным.


Неотложное лечение ангионевротического отека

Если есть угроза для жизни при ангионевротическом отека языка, голосовой щели или гортани, рекомендуются нижеследующем неотложное лечение.

Немедленное подкожное введение 0,3 — 0,5 мг эпинефрина или медленное введение 0,1 мг эпинефрина (в соответствии с инструкциями по разведению), в то же время следить за ЭКГ (электрокардиограмме) и артериальным давлением; после введения системного ГКС.

Кроме того рекомендуется введение антигистаминных препаратов и антагонистов Н 2 рецепторов. При определенном дефиците инактиваторов С 1 дополнительно к введение эпинефрина возможно введение инактиваторов С 1 .

Пациентов следует госпитализировать и наблюдать за ними в течение 12 — 24 часов. Выписывать их можно только после того, как симптомы полностью исчезнут.

Применение при беременности

Рамиприл противопоказан в период беременности.

Источник: yod.ua

О препарате:

Гипотензивный лекарственный препарат применяемый при артериальной гипертонии в качестве монотерапии и в комбинации с другими гипотензивными средствами (например тиазидными диуретиками), при застойной сердечной недостаточности, с целью снижения риска возникновения инфаркта миокарда, инсульта.


Показания и дозировка:

АГ, с целью снижения АД как монотерапия или в комбинации с другими гипотензивными агентами, например диуретиками и антагонистами кальция.

Застойная сердечная недостаточность (также в комбинации с диуретиками).

Застойная сердечная недостаточность на протяжении первых нескольких дней после острого инфаркта миокарда.

Недиабетическая или диабетическая клубочкова или начальная нефропатия.

Снижение риска инфаркта миокарда, инсульта или сердечно-сосудистой смерти у пациентов с повышенным сердечно-сосудистым риском вследствие наличия ИБС (с или без перенесенного инфаркта миокарда), перенесенного инсульта, болезни периферических сосудов в анамнезе или сахарного диабета с не менее чем 1 дополнительным фактором сердечно-сосудистого риска (микроальбуминурия, гипертензия, повышенный общий уровень ХС, низкий уровень ХС ЛПВП, курение).

Полаприл применяется внутрь.

Дозировка назначается врачом индивидуально в соответствии с эффектом и переносимостью препарата.

Полаприл рекомендуется принимать каждый день в одно и то же время. Можно применять независимо от приема пищи. Капсулы следует глотать целиком, запивая большим количеством воды (приблизительно 0,5 стакана).

Лечение АГ.

Рекомендованная начальная доза для взрослых — 2,5 мг Полаприла 1 раз в сутки.

В зависимости от ответа пациента дозу можно повышать путем удвоения каждые 2–3 нед.

Обычная поддерживающая доза — 2,5–5 мг Полаприла в сутки.

Максимальная суточная доза для взрослых — 10 мг Полаприла.

Альтернативой повышению дозы более 5 мг Полаприла в сутки может быть дополнительное применение, например, диуретика или антагониста кальция.

Лечение застойной сердечной недостаточности.

Рекомендованная начальная доза для взрослых — 1,25 мг Полаприла 1 раз в сутки.

В зависимости от ответа пациента дозу можно повышать путем удвоения каждые 1–2 нед. Если необходимая доза составляет 2,5 мг Полаприла или выше, ее можно принимать в виде однократной дозы или разделить на 2 приема.

Максимальная суточная доза — 10 мг Полаприла.

Лечение после инфаркта миокарда.

Рекомендованная начальная доза — 5 мг Полаприла в сутки, разделенные на 2 приема по 2,5 мг; одну дозу принимают утром, а другую — вечером. Если пациент не переносит такое начальное дозирование, рекомендуется доза 1,25 мг 2 раза в сутки на протяжении 2 дней.

Потом, в зависимости от ответа больного, доза может быть повышена путем удвоения каждые 1–3 дня.

В дальнейшем общую суточную дозу, которая сначала делилась на 2 приема, можно принимать в виде однократной.

Максимальная суточная доза — 10 мг Полаприла.

Опыта лечения пациентов с тяжелой (степень IV по классификации NYHA) сердечной недостаточностью сразу после инфаркта миокарда недостаточно. В случае применения препарата Полаприл рекомендуется начинать терапию с наиболее низкой эффективной суточной дозы (1,25 мг Полаприла 1 раз в сутки) и любое ее последующее повышение проводить с чрезвычайной осторожностью.

Лечение диабетической или недиабетической нефропатии.

Рекомендованная начальная доза для взрослых — 1,25 мг Полаприла 1 раз в сутки.

В зависимости от переносимости препарата пациентом дозу можно повышать до поддерживающей, которая составляет 5 мг Полаприла 1 раз в сутки.

Применение дозы выше 5 мг Полаприла 1 раз в сутки во время контролируемых клинических исследований изучалось недостаточно.

С целью снижения риска инфаркта миокарда, инсульта или сердечно-сосудистой смерти

Рекомендованная начальная доза для взрослых — 2,5 мг Полаприла 1 раз в сутки.

В зависимости от переносимости препарата пациентом дозу можно постепенно повышать. Рекомендуется удвоить дозу через 1 нед лечения, а еще через 3 нед — повысить ее до обычной поддерживающей дозы: 10 мг Полаприла 1 раз в сутки.

В ходе контролируемых клинических исследований применение дозы более 10 мг Полаприла 1 раз в сутки изучено недостаточно.

Особые популяции больных:

  • Пациенты с нарушенной функцией почек.

Если клиренс креатинина составляет 50–20 мл/мин на 1,73 м2  поверхности тела, обычно применяется начальная суточная доза для взрослых — 1,25 мг Полаприла. Максимальная суточная доза в этом случае составляет 5 мг Полаприла.

  • Пациенты с некомпенсированным электролитным балансом организма, пациенты с выраженной АГ, пациенты, для которых гипотензивная реакция может представлять особый риск (например с клинически значимым стенозом коронарных или мозговых сосудов)

Применяют сниженную начальную дозу — 1,25 мг Полаприла в сутки.

  • Пациенты, которые предварительно принимали диуретики. Желательно прекратить прием диуретиков за 2–3 дня или еще раньше, в зависимости от продолжительности действия диуретика, до начала приема Полаприла, или по крайней мере снизить дозу мочегонного средства. Начальная суточная доза для взрослых пациентов, которые предварительно применяли диуретики, обычно составляет 1,25 мг Полаприла.

  • Пациенты с нарушенной функцией печени.

Ответ на лечение может быть как повышенным, так и сниженным. Поэтому применение препарата у этих пациентов следует начинать под строгим медицинским наблюдением. Максимальная суточная доза для взрослых составляет 2,5 мг Полаприла.

  • Лица пожилого возраста.

Начальная доза должна быть низкой — 1,25 мг Полаприла в сутки.

Передозировка:

Симптомы интоксикации. Передозировка может быть причиной чрезмерного расширения периферических сосудов (с выраженной гипотензией, шоком), брадикардей, нарушением баланса электролитов и почечной недостаточностью.

Лечение интоксикации. Первичная детоксикация, например путем промывания желудка, применение адсорбентов, натрия тиосульфата (по возможности, на протяжении первых 30 мин). В случае возникновения гипотензии, кроме мер, направленных на восстановление объема жидкости и солевого баланса, следует применить агонисты 1-адренергических рецепторов (например норэпинефрин, допамин) или ангиотензин II (ангиотензинамид), который, как правило, есть в наличии только в отдельных исследовательских лабораториях.

Нет данных относительно эффективности форсированного диуреза, изменения реакции мочи, гемофильтрации или диализа с точки зрения ускорения элиминации рамиприла или рамиприлата. Тем не менее, рассматривается возможность проведения диализа или гемофильтрации.

 Побочные эффекты:

  • Сердечно-сосудистая и нервная системы.

Редко могут возникать легкие симптомы и реакции, такие как головная боль, нарушение равновесия, тахикардия, слабость, сонливость, головокружение или снижение скорости реакции.

  • Легкие реакции и симптомы, такие как периферические отеки, приливы крови к лицу, головокружение, звон в ушах, утомляемость, нервная возбудимость, подавленное настроение, тремор, беспокойство, нарушение зрения, расстройства сна, спутанность сознания, ощущение тревоги, проходящая эректильная дисфункция, ощущение сердцебиения, повышенное потоотделение, расстройства слуха, сонливость, нарушение ортостатической регуляции, тяжелые реакции, такие как стенокардия, сердечная аритмия и потеря сознания отмечаются редко.

  • Тяжелая гипотензия возникает редко, ишемия миокарда или головного мозга, инфаркт миокарда, кратковременный ишемический приступ, ишемический инсульт, обострение нарушения кровообращения, вызванные стенозом сосудов, ухудшение клинических проявлений феномена Рейно или парестезии отмечались в единичных случаях.

  • Почки и баланс электролитов. Иногда отмечается повышение уровня мочевины и креатинина сыворотки крови (вероятность возрастает при дополнительном применении диуретиков) и ухудшение функции почек, в единичных случаях может отмечаться прогрессирование/развитие ОПН.

  • Изредка может повышаться концентрация калия в сыворотке крови. В единичных случаях в сыворотке крове может снижаться уровень натрия, а также увеличиваться уже существующая протеинурия (несмотря на то что ингибиторы АПФ обычно приводят к снижению протеинурии) или увеличивается количество мочи (в связи с улучшением сердечной деятельности).

  • Дыхательная система, анафилактические/анафилактоидные и кожные реакции

Часто возникает сухой (непродуктивный) раздражающий кашель, который ухудшается ночью и во время отдыха (например в положении лежа) и чаще возникает у женщин и лиц, которые не курят.

  • Редко развивается заложенность носа, синусит, бронхит, бронхоспазм и диспноэ.

  • Нечасто может отмечаться фармакологически опосредованный ангионевротический отек (ангиоэдема, вызванная ингибиторами АПФ, чаще возникает у больных негроидной расы по сравнению с пациентами других рас). Тяжелые реакции такого типа и другие нефармакологически опосредованные анафилактические/анафилактоидные реакции на рамиприл или любые другие компоненты возникают очень редко.

  • Реакции со стороны кожи или слизистых оболочек, такие как сыпь, зуд или крапивница случаются нечасто. В единичных случаях могут возникать сыпь макулопапуленого характера, пузырчатка, обострение псориаза, псориазоформная, пемфигоидная или лихеноидная экзантема и энантема, мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, алопеция, онихолизис или фоточувствительность.

Вероятность возникновения и тяжесть анафилактических и анафилактоидных реакций на яд насекомых при ингибировании АПФ повышаются. Полагают, что такой эффект может отмечатся и относительно других аллергенов.

  • ЖКТ, печень.

Нечасто могут возникать тошнота, повышение уровня сывороточных ферментов печени и/или билирубина, а также холестатическая желтуха. Изредка отмечаются сухость во рту, глоссит, ощущение дискомфорта в животе, боль в области эпигастрия, расстройства пищеварения, запор, диарея, рвота и повышение уровня ферментов поджелудочной железы. В единичных случаях могут развиваться панкреатит или повреждения печени (включая острую печеночную недостаточность).

  • Гематологические реакции.

Изредка возникает незначительное — в отдельных случаях существенное — уменьшение количества эритроцитов, лейкоцитов или тромбоцитов и снижение уровня гемоглобина. В единичных случаях отмечаются агранулоцитоз, панцитопения и угнетение костного мозга.

  • Гематологические реакции на действие ингибиторов АПФ чаще возникают у пациентов с нарушением функции почек, особенно при сопутствующих коллагенозах (например системная красная волчанка или склеродермия), или у пациентов, применяющих другие препараты, которые могут вызвать изменения в составе крови.

В единичных случаях может развиваться гемолитическая анемия.

  • Прочие побочные эффекты.

Нечасто может возникать конъюнктивит, изредка — спазмы мышц, снижение либидо, потеря аппетита, нарушение восприятия запаха и вкуса (например металлический привкус во рту) или частичная, иногда полная, потеря ощущения вкуса.

  • В единичных случаях отмечались васкулит, миалгия, артралгия, лихорадка и эозинофилия, а также рост титров антиядерных антител.

Противопоказания:

  • Гиперчувствительность к рамиприлу, другим ингибиторам АПФ или компонентам препарата

  • Ангионевротический отек в анамнезе (наследственный/идиопатический или обусловленный предыдущей терапией ингибиторами АПФ, или антагонистами рецепторов ангиотензина ІІ)

  • Стеноз почечной артерии (двусторонний или стеноз артерии единственной почки); гипотензивные или гемодинамически нестабильные состояния

  • Первичный гиперальдостеронизм

  • Период беременности

  • Период кормления грудью

  • Детский возраст

Необходимо избегать применения Полаприла или других ингибиторов АПФ в комбинации с методами экстракорпоральной терапии, которые могут вызвать контактирование крови с отрицательно заряженными поверхностями, поскольку при этом существует риск развития тяжелой анафилактоидной реакции, что иногда может привести к развитию тяжелого анафилактического шока.

Таким образом, при приеме Полаприла нельзя проводить процедуру диализа или гемофильтрации с применением полиакрилонитриловых, натрия-2-метилсульфонатных мембран с высокой ультрафильтрационной активностью (например «AN 69») и процедуру афереза ЛПНП с применением декстрана сульфата.

Взаимодействие с другими лекарствами и алкоголем:

Комбинации, которые противопоказаны.

Методы экстракорпоральной терапии, в результате которых происходит контакт крови с отрицательно заряженными поверхностями, такие как диализ или гемофильтрация с применением определенных мембран с высокой интенсивностью потока (например мембраны из полиакрилонитрила) и Ldl-аферез с применением декстрина сульфата.

Комбинации, которые не рекомендуются.

Соли калия, калийсберегающие диуретики: следует ожидать повышения концентрации калия в сыворотке крови. При одновременном применении рамиприла и калийсберегающих диуретиков (например спиронолактона) или солей калия необходим тщательный мониторинг сывороточной концентрации калия.

Следует применять с осторожностью.

Антигипертензивные лекарственные средства (например диуретики) и другие препараты способны снижать АД (например нитраты, трициклические антидепрессанты, анестетики): можно ожидать усиление гипотензивного эффекта рамиприла. Рекомендовано регулярно контролировать сывороточную концентрацию натрия у пациентов, одновременно принимающих диуретики.

Сосудосуживающие симпатомиметики: могут ослаблять эффект снижения АД Полаприла. Рекомендовано особенно тщательно контролировать АД. Аллопуринол, иммунодепрессанты, ГКС, прокаинамид, цитостатики и другие лекарственные средства, которые способны вызвать изменения в гемограмме: могут повышать вероятность возникновения гематологических реакций при одновременном применении с рамиприлом.

Соли лития. Экскреция лития под действием ингибиторов АПФ может снижаться. Это способно привести к повышению концентрации лития в сыворотке крови и повышению токсичности лития. В связи с этим необходимо контролировать концентрацию лития в сыворотке крови.

Противодиабетические средства (например инсулин и производные сульфонилмочевины). Ингибиторы АПФ могут повышать эффект инсулина. В отдельных случаях это способно привести к развитию гипогликемии у пациентов, которые одновременно применяют противодиабетические средства. В начале лечения рекомендуется особенно тщательный мониторинг уровня глюкозы в крови.

Прием пищи существенно не влияет на абсорбцию рамиприла.

Следует принять во внимание.

НПВП (например индометацин и ацетилсалициловая кислота). Возможно ослабление эффекта снижения АД под действием Полаприла. Кроме того, одновременный прием ингибиторов АПФ и НПВП может привести к росту риска снижения функции почек и повышения уровня калия в сыворотке крови.

Гепарин. Возможно повышение концентрации калия в сыворотке крови.

Алкоголь. Полаприл может усиливать действие алкоголя.

Соль. Повышенное потребление соли может ослаблять антигипертензивное действие Полаприла.

Метод специфической гипосенсибилизации. Вследствие ингибирования АПФ возрастает вероятность возникновения и тяжесть анафилактических и анафилактоидных реакций на яд насекомых. Предлагается, что такой эффект может также отмечаться и относительно других аллергенов.

Состав и свойства:

1 капсула препарата:

  • Рамиприл — 2,5 мг

  • Прочие ингредиенты: крахмал прежелатинизированный, желатин, вода очищенная, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172), индигокармин (Е132), железа оксид желтый (Е172)

1 капсула препарата:

  • Рамиприл — 5 мг

  • Прочие ингредиенты: крахмал прежелатинизированный, желатин, вода очищенная, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172), индигокармин (Е132), железа оксид желтый (Е172)

1 капсула препарата:

  • Рамиприл — 10 мг

  • Прочие ингредиенты: крахмал прежелатинизированный, желатин, вода очищенная, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172), индигокармин (Е132), железа оксид желтый (Е172).

Фармакологическое действие:

Рамиприлат — активный метаболит рамиприла, ингибирует фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синонимы: АПФ; кининаза II).

В плазме крови и тканях этот фермент катализирует преобразование ангиотензина I в активное сосудосуживающее вещество (вазоконстриктор) ангиотензин II, а также распад активного вазодилататора брадикинина.

Снижение образования ангиотензина II и ингибирование распада брадикинина приводит к расширению кровеносных сосудов. Поскольку ангиотензин II также стимулирует высвобождение альдостерона, вследствие действия рамиприлата секреция альдостерона снижается.

Рост активности брадикинина, очевидно, определяет кардиопротекторный и эндотелиопротекторный эффекты. Не установлено, насколько это влияет на развитие определенных побочных эффектов (например раздражающего кашля). Ингибиторы АПФ являются эффективными даже у пациентов с гипертензией, у которых концентрация ренина в плазме крови низкая.

Средний ответ на монотерапию ингибитором АПФ у больных негроидной расы (обычно в популяции с гипертензией и низкой концентрацией ренина) была ниже по сравнению с представителями других рас.

Прием рамиприла вызывает заметное снижение сопротивления периферических артерий. В общем почечный плазмоток и скорость клубочковой фильтрации существенно не изменяются.

Введение рамиприла пациентам с гипертензией приводит к снижению АД в положении лежа и стоя, без компенсаторного роста ЧСС.

У большинства пациентов антигипертензивный эффект после перорального применения однократной дозы проявляется через 1–2 ч. Максимальный эффект однократной дозы, как правило, достигается через 3–6 ч и обычно длится 24 ч.

Максимальный антигипертензивный эффект при продолжительном применении рамиприла отмечается через 3–4 нед.

При продолжительной терапии он сохраняется на протяжении 2 лет.

В ответ на резкое прекращение приема рамиприла не отмечается быстрого и выраженного роста АД.

У пациентов с клиническими проявлениями сердечной недостаточности, лечение которых начинали через 3–10 дней после острого инфаркта миокарда, рамиприл снижал риск смертности на 27% по сравнению с плацебо.

У пациентов с недиабетической или диабетической явной нефропатией рамиприл снижает скорость прогрессирования почечной недостаточности и наступление конечной стадии почечной недостаточности, и, вследствие этого, — потребность в проведении диализа или трансплантации почки.

пациентов с недиабетической или диабетической начальной нефропатией рамиприл снижает экскрецию альбумина.

Рамиприл с высокой статистической значимостью снижает частоту наступления инфаркта миокарда, инсульта или сердечно-сосудистой смерти.

Кроме того, рамиприл снижает общую смертность и возникновение потребности в проведении реваскуляризации, а также задерживает возникновение и прогрессирование застойной сердечной недостаточности.

Рамиприл снижает риск развития нефропатии в общей популяции и у больных диабетом. Рамиприл также существенно снижает частоту возникновения микроальбуминурии.

Такие эффекты отмечались у пациентов как с гипертензией, так и с нормотензией.

Форма выпуска:

  • Капс. тверд. 2,5 мг блистер, № 14, № 28

  • Капс. тверд. 5 мг блистер, № 14, № 28

  • Капс. тверд. 10 мг блистер, № 14, № 28

Условия хранения:

В сухом защищенном от света месте при температуре до 25 °С.

Источник: www.likar.info

Фармакологическая группа

  • Ингибиторы АПФ

Нозологическая классификация (МКБ-10)

  • I10 Эссенциальная (первичная) гипертензия
  • I15 Вторичная гипертензия
  • I50 Сердечная недостаточность

Состав и форма выпуска

Берлиприл® 5


в блистере 10 шт.; в коробке 2, 3, 5 или 10 блистеров.

Берлиприл® 10


в блистере 10 шт.; в коробке 3, 5 или 10 блистеров.

Берлиприл® 20


в блистере 10 шт.; в коробке 3, 5 или 10 блистеров.

Описание лекарственной формы

Таблетки 5 мг: круглые, плоскопараллельные таблетки почти белого цвета, со скошенной кромкой и с односторонней риской для деления.

Таблетки 10 мг: круглые, плоскоцилиндрические таблетки светло-коричневого цвета, с насечкой для деления на одной стороне, возможны вкрапления белого цвета.

Таблетки 20 мг: круглые, плоскоцилиндрические таблетки бледно-розового цвета, с насечкой для деления на одной стороне, возможны вкрапления белого цвета.

Фармакологическое действие

Фармакологическое действие — сосудорасширяющее, антигипертензивное.

Ингибирует АПФ и в результате снижает образование ангиотензина II из ангиотензина I, устраняя, таким образом, сосудосуживающее действие последнего. Снижает ОПСС, уменьшает пред- и постнагрузку на миокард. Снижает давление в правом предсердии и малом круге кровообращения.

Фармакодинамика

Расширяет артерии в большей степени, чем вены, при этом рефлекторного повышения частоты сердечных сокращений не отмечается. Уменьшает деградацию брадикинина, увеличивает синтез ПГ. Гипотензивный эффект более выражен при высоком уровне ренина в плазме крови, чем при нормальном или сниженном его уровне. Снижение АД в терапевтических пределах не оказывает влияния на мозговое кровообращение, кровоток в сосудах мозга поддерживается на достаточном уровне. Увеличивает коронарный и почечный кровоток.

При длительном применении уменьшает гипертрофию левого желудочка миокарда и миоцитов стенок артерий резистивного типа, предотвращает прогрессирование сердечной недостаточности и замедляет развитие дилатации левого желудочка. Улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда. Снижает агрегацию тромбоцитов. Обладает некоторым диуретическим эффектом.

Фармакокинетика

После приема внутрь абсорбируется 60% препарата. Прием пищи не влияет на всасывание. Связывание с белками плазмы — до 50%. Является пролекарством, в результате гидролиза которого образуется эналаприлат, который ингибирует АПФ. Быстро метаболизируется в печени с образованием активного метаболита эналаприлата, который является более активным ингибитором АПФ, чем эналаприл. Cmax эналаприла в плазме крови достигается через 1 ч, эналаприлата — через 3–4 ч. Биодоступность эналаприла — 80%. Эналаприлат легко проходит через гистогематические барьеры, включая ГЭБ, небольшое количество проникает через плаценту и в грудное молоко.

Выводится эналаприл преимущественно почками — 60% (20% — в неизмененном виде и 40% — в виде эналаприлата), через кишечник — 33% (6% — в неизмененном виде и 27% — в виде эналаприлата). Удаляется при гемодиализе и перитонеальном диализе.

Клиническая фармакология

Гипотензивный эффект при приеме внутрь развивается через 1 ч, достигает максимума через 4–6 ч и сохраняется до 24 ч. У некоторых больных для достижения оптимального уровня АД необходима терапия на протяжении нескольких недель. При сердечной недостаточности заметный клинический эффект наблюдается при длительном лечении — 6 мес и более.

Показания препарата Берлиприл® 10

Артериальная гипертензия (РІ С‚.С‡. реноваскулярная гипертензия), хроническая сердечная недостаточность и бессимптомная дисфункция левого желудочка (в составе комбинированной терапии).

Противопоказания

Гиперчувствительность (РІ С‚.С‡. к другим ингибиторам АПФ), ангионевротический отек, связанный с лечением ингибитором АПФ в анамнезе, порфирия, беременность, период грудного вскармливания, возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены).

Применение при беременности и кормлении грудью

Противопоказано при беременности. На время лечения следует прекратить грудное вскармливание.

Побочные действия

Со стороны сердечно-сосудистой системы и крови (кроветворение, гемостаз): чрезмерное снижение АД, ортостатический коллапс, редко — стенокардия (загрудинная боль), инфаркт миокарда (обычно связаны с выраженным снижением АД), аритмии (предсердная бради- или тахикардия, мерцание предсердий), сердцебиение, тромбоэмболия ветвей легочной артерии, боли в области сердца, обморок, в некоторых случаях — снижение содержания гемоглобина, повышение СОЭ, тромбоцитопения, нейтропения, агранулоцитоз (у больных с аутоиммунными заболеваниями), эозинофилия.

Со стороны нервной системы и органов чувств: головокружение, головная боль, слабость, бессонница, тревога, спутанность сознания, повышенная утомляемость, сонливость (2–3%), очень редко (при применении высоких доз) — нервозность, депрессия, парестезии, нарушения вестибулярного аппарата, слуха, зрения, шум в ушах.

Со стороны органов ЖКТ: сухость во рту, анорексия, диспептические расстройства (тошнота, диарея или запор, рвота, боли в области живота), кишечная непроходимость, панкреатит, нарушение функции печени и желчевыделения, гепатит, желтуха.

Со стороны респираторной системы: непродуктивный сухой кашель, интерстициальный пневмонит, бронхоспазм, одышка, ринорея, фарингит.

Аллергические реакции: кожная сыпь, ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани, дисфония, полиморфная эритема, эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, пемфигус, зуд, крапивница, фотосенсибилизация, серозит, васкулит, миозит, артралгия, артрит, стоматит, глоссит.

Изменения лабораторных показателей: гиперкреатининемия, повышение содержания мочевины, повышение активности «печеночных» трансаминаз, гипербилирубинемия, гиперкалиемия, гипонатриемия. В некоторых случаях — снижение гематокрита.

Со стороны мочеполовой системы: нарушение функции почек, протеинурия.

Прочие: снижение либидо, приливы крови к лицу.

Взаимодействие

При совместном использовании с НПВС возможно снижение гипотензивного эффекта; с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен, амилорид) — возможно развитие гиперкалиемии; с солями лития — замедляется выведение лития (необходим контроль концентрации лития в плазме крови). Ослабляет действие препаратов, содержащих теофиллин. Диуретики, бета-адреноблокаторы, метилдопа, нитраты, БКК, гидралазин, празозин усиливают гипотензивное действие. Иммунодепрессанты, аллопуринол, цитостатики усиливают гематотоксичность.

Препараты, вызывающие угнетение костного мозга, повышают риск развития нейтропении и/или агранулоцитоза вплоть до смертельного исхода.

Способ применения и дозы

Внутрь, независимо от приема пищи.

При артериальной гипертензии (монотерапия): начальная доза — 5 мг 1 раз в сутки (1 табл. Берлиприл 5, 1/2 табл. Берлиприл 10 или 1/4 табл. Берлиприл 20); при отсутствии эффекта через 1–2 нед дозу увеличивают на 5 мг (после начальной дозы больные должны находиться под медицинским наблюдением в течение 3 ч до стабилизации АД). При необходимости и хорошей переносимости дозу увеличивают до 40 мг/сут в 1–2 приема; через 2–3 нед переходят на поддерживающую дозу — 10–40 мг/сут в 1–2 приема.

При умеренной гипертензии: средняя суточная доза — 10 мг. Максимальная суточная доза — 40 мг. В случае назначения пациентам, получающим диуретики, лечение диуретиками следует прекратить или, если это невозможно, начальная доза должна составлять 2,5 мг/сут. При гипонатриемии (концентрация ионов натрия в сыворотке крови менее 130 ммоль/л) или концентрации креатинина в сыворотке крови более 0,14 ммоль/л начальная доза — 2,5 мг 1 раз в сутки.

При реноваскулярной гипертензии: начальная доза — 2,5–5 мг/сут; максимальная суточная доза — 20 мг.

При хронической сердечной недостаточности: начальная доза — 2,5 мг однократно, с постепенным увеличением на 2,5–5 мг через каждые 3–4 дня в соответствии с клинической реакцией до максимально переносимых доз в зависимости от величины АД, но не выше 40 мг/сут однократно или в 2 приема. При сАД менее 110 мм рт.ст. и у пожилых пациентов начальная доза — 1,25 мг; подбор дозы обычно проводится в течение 2–4 нед; средняя поддерживающая доза — 5–20 мг/сут в 1–2 приема.

При бессимптомном нарушении функции левого желудочка: по 2,5 мг 2 раза в сутки, затем дозу (до 20 мг/сут в 2 приема) подбирают с учетом переносимости.

При хронической почечной недостаточности: при Cl креатинина 80–30 мл/мин — 5–10 мг/сут, 30–10 мл/мин — 2,5–5 мг/сут, менее 10 мл/мин — 1,25–2,5 мг/сут только в дни диализа. При слишком выраженном понижении АД дозу постепенно уменьшают.

Применяют как в монотерапии, так и в сочетании с другими антигипертензивными средствами.

Передозировка

Симптомы: выраженное снижение АД вплоть до развития коллапса, инфаркта миокарда, острого нарушения мозгового кровообращения или тромбоэмболических осложнений, судороги, ступор.

Лечение: обеспечение больному горизонтального положения с низким изголовьем. В легких случаях — промывание желудка, назначение внутрь солевого раствора, в более тяжелых — мероприятия по стабилизации АД: в/в введение физиологического раствора, плазмозаменителей, при необходимости — введение ангиотензина II, гемодиализ (скорость выведения эналаприлата — 62 мл/мин).

Меры предосторожности

С осторожностью следует применять при первичном гиперальдостеронизме, двухстороннем стенозе почечных артерий, стенозе артерии единственной почки, гиперкалиемии, состоянии после трансплантации почки, аортальном стенозе, митральном стенозе (с нарушением гемодинамики), идиопатическом гипертрофическом субаортальном стенозе, заболеваниях соединительной ткани, ИБС, цереброваскулярных заболеваниях, сахарном диабете, почечной недостаточности (протеинурия более 1 г/сут), печеночной недостаточности, у пациентов, соблюдающих диету с ограничением потребления соли или находящихся на гемодиализе, при одновременном приеме с иммунодепрессантами и салуретиками, у пожилых людей (старше 65 лет). У пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови (в результате терапии диуретиками, ограничения потребления соли, при проведении гемодиализа, диарее, рвоте) — повышен риск внезапного и выраженного снижения АД после применения даже начальной дозы ингибитора АПФ.

Следует тщательно наблюдать за больными с тяжелой сердечной недостаточностью, ИБС и заболеваниями сосудов мозга, у которых резкое снижение АД может привести к инфаркту миокарда, инсульту или нарушению функции почек. Внезапная отмена лечения не приводит к синдрому отмены (резкому подъему АД).

Рекомендуется вести тщательное наблюдение за новорожденными и грудными детьми, которые подвергались внутриутробному воздействию ингибиторов АПФ, с целью выявления выраженного снижения АД, олигурии, гиперкалиемии, неврологических расстройств, возможных вследствие уменьшения почечного и мозгового кровотока при снижении АД. При олигурии необходимо поддержание АД и почечной перфузии путем введения соответствующих жидкостей и сосудосуживающих средств.

У больных со сниженной функцией почек следует уменьшить разовую дозу или увеличить интервалы между приемами.

Перед исследованием функции паращитовидных желез препарат следует отменить.

В период лечения не рекомендуется употреблять спиртные напитки (алкоголь усиливает гипотензивное действие).

Следует соблюдать осторожность при выполнении физических упражнений в жаркую погоду (риск развития дегидратации и чрезмерного снижения АД из-за снижения объема циркулирующей крови).

Перед выполнением хирургических вмешательств необходимо предупредить хирурга и анестезиолога о применении ингибиторов АПФ.

Особые указания

Транзиторная гипотензия не является противопоказанием для продолжения лечения препаратом после стабилизации АД. В случае повторного выраженного снижения АД следует уменьшить дозу или отменить препарат.

Применение высокопроточных диализных мембран повышает риск развития анафилактической реакции. Коррекция режима дозирования в дни, свободные от диализа, должна осуществляться в зависимости от уровня АД. До и после лечения ингибиторами АПФ необходим контроль АД, показателей крови (гемоглобина, калия, креатинина, мочевины, активности печеночных ферментов), белка в моче.

В период лечения следует воздерживаться от вождения транспорта и занятий потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций (возможно головокружение, особенно после начальной дозы ингибитора АПФ у больных, принимающих диуретические средства).

Производитель

«Берлин-Хеми АГ/Менарини Групп», Германия.

Условия хранения препарата Берлиприл® 10

При температуре не выше 25 °C.

Хранить в недоступном для детей месте.

Срок годности препарата Берлиприл® 10

3 года.

Не применять по истечении срока годности, указанного на упаковке.

Источник: www.rlsnet.ru

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПОЛАПРИЛ

(POLAPRIL)

 

Склад:

діюча речовина: 1 капсула містить 2,5 мг, або 5 мг, або 10 мг раміприлу;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, желатин, вода очищена, титану діоксид

(Е 171), заліза оксид чорний (Е 172), індигокармін (Е 132), заліза оксид жовтий (Е 172).

 

Лікарська форма. Капсули тверді.

 

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Код АТС С09A A05.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з:

— вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

— діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування захворювання нирок:

— початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;

— виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»);

— виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії   ≥ 3 г/на добу (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування серцевої недостатності, яка супроводжується клінічними проявами.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення смертності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, чи до інших інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворювального ферменту) (див. розділ «Склад»).

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного чи раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ).

Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної функціонуючої нирки.

Період вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

Раміприл не слід застосовувати пацієнтам із артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами.

Не слід застосовувати разом із препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною чи тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ

Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату.

Первинний гіперальдостеронізм.

Дитячій вік.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат для перорального застосування.

Препарат Полаприл рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Полаприл слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Полаприл може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується виявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та /або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування препаратом Полаприл, якщо це можливо (див. розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування препаратом Полаприл слід починати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату Полаприл слід корегувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Полаприл можна застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом Полаприл слід розпочинати поступово, починаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза препарату Полаприл становить 10 мг на добу. Як правило, препарат приймають 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім – ще через 2-3 тижні – збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Також дивіться наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Лікування захворювання нирок.

У пацієнтів з діабетом та мікроальбумінурією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

У пацієнтів з діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 1-2 тижні лікування добову дозу препарату Полаприл рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.

У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії          ≥ 3 г/на добу.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу препарату Полаприл титрують шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, призначають початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу впродовж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Також дивіться наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Титрування дози та підтримуюча доза. У подальшому добову дозу підвищують шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу розподіляють на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування  таких  пацієнтів  цим  препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. розділ «Фармакологічні властивості»):

—    якщо кліренс креатиніну становить ≥ 60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози        (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;

—    якщо кліренс креатиніну становить 30-60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози      (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;

—    якщо кліренс креатиніну становить 10-30 мл/хв, початкова добова доза становить                1,25 мг/на добу, а максимальна добова доза − 5 мг;

—    пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза – 5 мг; препарат слід приймати через декілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Лікування препаратом Полаприл пацієнтів з порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна добова доза у таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу ймовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу − 1,25 мг раміприлу.

 

Побічні реакції.

Профіль безпеки препарату Полаприл містить дані про постійний кашель та реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

Частота виникнення побічних реакцій класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до

 

Часто

Нечасто

Рідко

Дуже рідко

Невідомо

Серцеві розлади

 

Ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки

 

 

 

Розлади з боку крові та лімфатичної системи

 

Еозинофілія

Зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів

 

Недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія

Розлади з боку нервової системи

Головний біль, запаморочення

Вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія

Тремор, порушення рівноваги

 

Церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій; відчуття печіння; паросмія

Розлади з боку органів зору

 

Порушення зору, включаючи нечіткість зору

Кон’юнктивіт

 

 

Розлади з боку органів слуху та лабіринту

 

 

Порушення слуху, дзвін у вухах

 

 

Респіраторні, торакальні та медіастиналь-ні розлади

Непродуктивний подразнював-льний кашель, бронхіт, синусит, задишка

Бронхоспазм, у тому числі загострення астми; закладеність носа

 

 

 

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту

Запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання

Панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротич-ний набряк тонкого кишечнику, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті

Глосит

 

Афтозний стоматит

Розлади з боку нирок і сечовивідних шляхів

 

Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові; підвищення рівня креатиніну у крові

 

 

 

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин

Висипання, зокрема макуло-папульозні

Ангіоневро-тичний набряк; у дуже виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневро-тичного набряку, яке може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз

Ексфоліатив-ний дерматит, кропив’янка, оніхоліз

Реакція фоточут-ливості

Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція

Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

М’язові спазми, міалгія

Артралгія

 

 

 

Ендокринні розлади

 

 

 

 

Синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ)

Метаболічні та аліментарні розлади

Підвищення рівня калію у крові

Анорексія, зниження апетиту

 

 

Зниження рівня натрію у крові

Судинні розлади

Артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе

Відчуття припливів

Стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт

 

Феномен Рейно

Порушення загального стану

Біль у грудях, втомлюваність

Пірексія

Астенія

 

 

Розлади з боку імунної системи

 

 

 

 

Анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеарних антитіл

Гепатобіліарні розлади

 

Підвищення рівня печінкових ферментів і/або конʼюгатів білірубіну

Холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин

 

Гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком)

Розлади з боку репродуктив-ної системи та молочних залоз

 

Транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо

 

 

Гінекомастія

Розлади з боку психіки

 

Зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість

Стан сплутаної свідомості

 

Порушення уваги

 

Передозування.

Симптомами, пов’язаними з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть бути надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. До запропонованих лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі введення агоністів альфа-1 адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться з системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат Полаприл протипоказаний для застосування у період вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Такими чином, необхідно виключити вагітність перед початком лікування. Необхідно уникати вагітності, якщо лікування інігібторами АПФ є обов’язковим.

Якщо пацієнтка планує завагітніти, необхідно припинити лікування інгібіторами АПФ, тобто замінити їх іншим видом лікування.

Якщо пацієнтка завагітніла протягом лікування, то застосування препарату Полаприл необхідно замінити терапією без інігібторів АПФ якомога швидше.

Годування груддю. Через брак інформації щодо застосування раміприлу під час годування груддю (див. розділ «Фармакологічні властивості») не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному вигодовуванні новонароджених або недоношених немовлят.

 

Діти.

Препарат Полаприл не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки даних стосовно ефективності та безпечності цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.

  Особливості застосування.

Особливі категорії пацієнтів.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування препарату Полаприл та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ 60 мл/хв) комбіноване застосуванні препарату Полаприл та аліскірену протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти, у яких існує особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Пацієнти зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо якщо інгібітор АПФ чи супутній діуретик призначають вперше або вперше підвищують дозу. Суттєвого підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

—    з тяжкою артеріальною гіпертензією;

—    з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

—    з гемодинамічно значущою перешкодою для притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);

—    з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;

—    у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто отримує діуретики);

—    із цирозом печінки та/або асцитом;

—    яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючі заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення перевантаження об’ємом).

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом Полаприл може бути або посиленою, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда.

Пацієнти, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у випадку гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Контроль функції нирок. Функцію нирок потрібно оцінювати до і під час проведення лікування та корегувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль потрібен за пацієнтами з порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Існує ризик погіршення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк (див. розділ «Побічні реакції»). У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Полаприл слід припинити. Потрібно негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом протягом щонайменше 12-24 годин і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Полаприл, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Полаприл.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Полаприл, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти із нирковою недостатністю, пацієнти віком від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо сумісне застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та за пацієнтами з порушеною функцією нирок, супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси, порівняно із представниками інших рас. Це може бути обумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерним є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати при можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (наприклад, зниження артеріального тиску, сонливість, порушення зору, запаморочення тощо), можуть погіршити увагу та швидкість реакції пацієнта. При виникненні подібних реакцій слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Це може виникнути особливо на початку лікування або при переході від інших препаратів. Після першої дози або подальшого збільшення дози не рекомендується керувати транспортним засобом або механізмом протягом кількох годин.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації. Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату – з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання про використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Комбіноване застосування препарату Полаприл із лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Комбінації, що вимагають запобіжних заходів.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Слід очікувати збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків).

Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект препарату Полаприл. Рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть спричиняти зміни картини крові. Підвищена ймовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно ретельно контролювати рівень літію.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) і ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Полаприл. Більше того, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.

Сіль. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату.

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа ІІ).У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину І на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилятатора брадикардину. Зменшення утворення ангіотензину ІІ та інгібування розпаду брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний і ендотеліопротекторний ефекти. На сьогодні не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад, непродуктивного кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, в яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою порівняно з представниками іншої раси.

Прийом раміприлу викликає помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачі і стоячи без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і сильного зростання артеріального тиску.

У пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, лікування яких розпочинали через 3-10 днів після гострого інфаркту міокарда, раміприл знижував ризик летальності на 27 % порівняно з плацебо.

У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього потребує проведення діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту настання інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяризації і у хворих на цукровий діабет. Раміприл також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігалися у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика. У печінці шляхом гідролізу утворюється єдиний активний метаболіт раміприлу – раміприлат.

Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому 10 мг раміприлу приблизно 40 % виводиться з калом, 60 % – з сечею.

Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату.

У ході досліджень на тваринах встановлено, що раміприл проникає у грудне молоко.

Раміприл швидко адсорбується після перорального прийому. Абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Застосування раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлату.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. Період напіввиведення початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (період напіввиведення становить приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза (період напіввиведення становить приблизно 4-5 днів).

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією рамиприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Після одноразового прийому раміприлу у дозі 2, 5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози становить 13-17 годин.

Звязування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові становить приблизно 73 % і      56 % відповідно.

У здорових пацієнтів віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тієї, що спостерігається у молодих здорових осіб.

При погіршенні функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

При застосуванні високих доз (10 мг) при порушеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Як у здорових осіб та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після перорального прийому

5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Для дозування 2,5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «2,5» та кришечку світло-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «5» та кришечку зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 10 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «10» та кришечку темно-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі нижче 25 °С.

 

Упаковка.

По 14 капсул у блістері. По 1 або 2 блістери у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Заявник.

Фармацевтичний Завод «Польфарма» С. А., Польща/

Pharmaceutical Works «Polpharma» S. A., Poland.

 

 

Місцезнаходження.

Вул. Пельплиньска, 19, 83-200 Старогард Гданьски, Польща/

19 Pelplinska Street, 83-200 Starogard Gdanski, Poland.

Источник: www.poisklekarstv.com.ua


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.