Скорочення серця



У дорослої здорової людини в стані спокою скорочується в середньому 70 разів за хвилину. Частота серцевих скорочень (ЧСС) залежить від численних факторів.

Ø Залежність ЧСС від віку:

· Дитина після народження — 130 – 140 уд/хв;

· Від народження до 1 року — 100–120 уд/хв;

· Від 3 до 7 років — 95 уд/хв;

· Від 8 до 14 років — 80 уд/хв;

· Середній вік – 60-80 уд/хв;

· Похилий вік – 80-90 уд/хв.

Ø У молодих людей виражена дихальна аритмія: на вдиху частота серцевих скорочень прискорюється, на видиху – уповільнюється.

Ø В стані спокою ЧСС у жінок відносно чоловіків збільшена на 5 – 10 ударів.

Ø Положення тіла – найменша ЧСС у людини, якщо вона лежить розслаблено. У положенні стоячи скорочення серця прискорюється на 10-15 ударів у — порівнянні з положенням лежачи.

Ø При підвищені температури тіла на 1°С частота серцевих скорочень підвищується у дорослого на 8-10 ударів, у дітей — на 15-20.


Ø Періоду доби — з 8 до 12 год. дня ЧСС максимальна, потім до 14 год. його частота знижується, а з 15 до 20 год. знову збільшується, досягаючи максимальних значень. Найбільш повільні скорочення серця у нічні години, коли людина спить.

Ø Вживання їжі. Після вживання холодних напоїв (наприклад, морозива) скорочення серця уповільнюється. А гаряча, гостра їжа сприяє підвищенню частоти серцевих скорочень.

Ø При фізичному навантаженні та емоційному збудженні ЧСС помітно збільшується.

Ø Навесні та влітку ЧСС у людей більша, ніж восени та взимку.

Тахікардія – збільшення частоти серцевих скорочень.

Брадикардія – уповільнення частоти серцевих скорочень.

1.6.2. Ударний, або систолічний об’єм серця — це кількість крові, що викидається шлуночками під час кож­ного скорочення серця. Його розмір залежить від віку, статі, функціонального стану організму. Величина систолічного об’єму обох шлуночків приблизно однакова і дорівнює у чоловіків 65—70 мл, у жінок — 50—60 мл.

1.6.3. Серцевий викид, або хвилинний об’єм серця– це кількість крові, що виштовхується шлуночком за 1 хв. У стані спокою у людини хвилинний об’єм серця дорівнює 5 л, а під час виконання фізичної роботи може підвищуватися до 20—30 л.

1.7. Регуляція діяльності серця


У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких пере­буває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними механізмами.

1.7.1. Міогенні механізми регуляції пов’язані з фізіологічними властивостями структур серця. Вони забезпечують зміну інтенсивності скорочення міокарда відповідно до кількості крові, що притікає до серця. Цей механізм одержав назву «закон серця» (закон Франка—Старлінга): сила скорочення серця (міокарда) пропорційна ступеню його кровонаповнення в діастолу (ступеню розтягання), тобто чим сильніше розтягнуте м’язове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочується. Це спостерігається при посиленому припливу крові до серця.

1.7.2. Нервові механізми регуляціїздійснюються за допомогою вегетативної нервової системи – блукаючих та симпатичних нервів. Блукаючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгас­тому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п’яти верхніх грудних сегментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпатичних нервів закінчуються в синусопередсердному й передсердношлуночковому вузлах, а також у міокарді.

Ø Вплив симпатичних нервів на серце. Симпатична нервова система збільшує частоту серцевих скорочень у здорової молодої людини від 70 до 180-200 уд /хв, а іноді навіть до 250 уд /хв. Крім того, симпатичні нерви збільшують силу серцевих скорочень приблизно в 2 рази, що призводить до збільшення ударного об’єму і систолічного тиску. Таким чином, симпатична стимуляція здатна збільшити серцевий викид в 2-3 рази.


Ø Вплив парасимпатичних нервів на серце. Стимуляція парасимпатичних волокон у складі блукаючого нерва здатна зупинити серцебиття на кілька хвилин або викликати брадикардію. Крім того, блукаючі нерви зменшують силу скорочень серця на 20-30%, відбувається зниження серцевого викиду на 50% і більше.

Ø Умовнорефлекторний вплив на серце. Гіпоталамус є одним з рівнів ієрархії центрів, що регулюють діяльність серця. Він забезпечує перебудову функцій серцево-судинної системи (та інших систем) організму по сигналах, що надходять з розташованих вище відділів мозку — лімбічної системи чи кори великих півкуль. Різні емоції викликають зміни серцевої діяльності, що вказує на важливе значення кори великого мозку в регуляції діяльності серця. Зміну ритму і сили серцевих скорочень можна спостерігати в людини при одній згадці або спогаді про фактори, що викликають у нього певні емоції.

Встановлено, що у спортсменів в передстартовому стані за рахунок впливу кори великих півкуль, збільшується ударний об’єм і частота серцевих скорочень.

1.7.3. Гуморальні механізми регуляціїздійснюються за рахунок впливу гормонів, медіаторів, електролітів та метаболітів, що утворюються безпосередньо в різних тканинах організму.


Посилюють частоту і силу серцевих скорочень, обмінні процеси в міокарді: адреналін, норадреналін, тироксин, глюкагон, глюкокортикоїди, альдостерон, серотонін, гістамін, ангіотензин, іони кальцію, гіперкапнія (збільшення кількості вуглекислого газу в крові).

Пригнічують частоту і силу серцевих скорочень, обмінні процеси в міокарді: ацетилхолін, іони калію, магнію, гіпокапнія (зменшення кількості вуглекислого газу в крові).

 

2. ФІЗІОЛОГІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН

2.1. Основні принципи гемодинаміки

Гемодинамікарозділ фізіології кровообігу, який вивчає причини, умови і механізми переміщення крові в серцево-судинній системі.

Рух крові в системі кровообігу визначається двома силами:

1) тиском, під яким вона знаходиться в судинах;

2) опором, який виникає при її русі в судинах.

Рушійною силою руху крові служить різниця тисків, яка виникає на початку і в кінці судини за рахунок роботи серця. В кінці систоли в лівому шлуночку створюється тиск величиною 120-130 мм рт. ст., в цей час в правому передсерді, що знаходиться в діастолі, тиск падає до 0 мм рт. ст. Таким чином виникає градієнт тиску величиною 120-130 мм рт. ст.

Майже у всіх відділах судинної системи кров рухається циліндричними шарами. Такий рух крові має назву ламінарного. Форменні елементи крові складають центральний, осьовий потік, плазма рухається біля судинної стінки. Чим менший діаметр судини, тим ближче форменні елементи знаходяться до судинної стінки і тим більше гальмується рух крові. Це впливає на визначення швидкості кровотоку у різних ділянках судинного русла.


Крім ламінарного руху крові існує ще і турбулентний рух з характерними завихреннями. Такий рух крові звичайно виникає в місцях розгалуження або звуження артерій, в ділянках згинів судин.

Основний опір судинної системи зосереджений в прекапілярній частині, у дрібних артеріях та артеріолах.

У випадку протікання крові через судини діаметром меншим 1 мм в’язкість крові зменшується. Тут залежність прямо пропорційна — чим менший діаметр, тим менша в’язкість. Це так званий феномен Фареуса-Ліндквіста.

У цьому випадку в’язкість очевидно зменшується за рахунок поздовжньої орієнтації еритроцитів відносно осі судини. Такий еритроцитарний ланцюжок пересовується в оболонці з плазми, яка має низьку в’язкість.

Встановлено, що в’язкість крові зменшується із збільшенням швидкості її протікання. Це пов’язано з центральним розміщенням еритроцитів у потоці.

Об’єм крові, який викидається серцем заповнює судинну систему. Нова порція крові зможе поміститися тільки за рахунок розтягнення судин. І чим менше вона розтягується, тим більший опір необхідно перебороти серцю, щоб кров текла судинним руслом.

Кровообіг здійснюється завдяки тісній взаємодії роботи серця і кровоносних судин. Основне завдання судин полягає в тому, щоб регулювати об’єм периферичного русла і його відповідність з об’ємом крові, а також постійність і адекватність кровопостачання органів і тканин. Все це досягається завдяки функціональних особливостей судин:


1. Еластичності.

2. Скоротливості.

3. Тонусу.

4. Проникності стінки.

Не дивлячись, що згадані особливості характерні практично всім відрізкам судинного русла, можна виділити такі, де та чи інша особливість переважає.

У відповідності з функціональними особливостями судини поділяються на види, що представлені в таблиці №1.

Таблиця №1. Функціональні типи судини


Тип судини Характеристика
Амортизуючі судини Аорта,легенева артерія, ділянки великих судин, що прилягають до них. У середній оболонці переважають еластичні елементи, які згладжують виникаючі під час систол підйоми кров’яного тиску
Резистивні судини Кінцеві артерії та артеріоли. Мають товсті гладком’язові стінки, які спроміжні змінювати просвіт судини, що є основним механізмом регуляції кровопостачання органів і АТ
Судини-сфінктери Кінцеві ділянки прикапілярних артеріол, спроможні змінювати свій внутрішній діаметр, визначаючи число функціонуючих капілярів, тобто величину обмінної поверхні
Обмінні судини Капіляри, в яких відбувається обмін різних речовин та газів між кров’ю та тканинною рідиною. Стінки складаються з одного шару епітелію та зірчастих клітин
Ємкісні судини Венули і вени. Тут знаходиться 75 % циркулюючої крові.
Шунтуючі судини Артеріально-венозні анастомози, по яких кров переходить з артеріол у венули, минаючи капіляри.

 

 

Серце викидає в судини 70-80 мл крові тільки під час систоли, але кров по судинах тече безперервно. Безперервний потік крові зумовлений пружністю артеріальних судин. Після систоли шлуночків тиск в артеріях різко підвищується і стінки артерій розтягуються. Під час діастоли тиск крові в артеріях падає і стінки судин завдяки пружності повертаються до попереднього стану. Вони тиснуть на кров, проштовхують її далі і забезпечують рівномірний рух по судинах. Безперервному рухові крові сприяють амортизуючі судини — аорта й артерії.

 

Скорочення серця

Рис. 10. Порівняльна характеристика будови стінки кровоносних судин

 

2.2. Показники гемодинаміки

Ø Загальний периферичний опір судин. Опір судин знаходиться в прямо пропорційній залежності від в’язкості крові і в обернено пропорційній — від радіуса судини. Основний опір рухові крові виникає в резистивних судинах — артеріолах. При збільшенні опору в артеріолах відтік крові з артерій зменшується і тиск в них підвищується, Зниження тонусу артеріол збільшує відтік крові з артерій, що призводить до зменшення артеріального тиску. Зміна їх просвіту є головним регулятором рівня загального артеріального тиску.


Ø Лінійна швидкість кровотоку є відображенням швидкості руху частинок крові уздовж судини. Цей гемодинамічний показник залежить від площі поперечного перерізу судини: чим більша площа перерізу, тим меншою є швидкість, з якою протікає кров по цій судині. Саме тому в аорті, площа перерізу якої становить 2,5 см2, лінійна швидкість найбільша — 20 см/с, а в капілярах, сумарна поперечна площа яких складає 2500 см2, лінійна швидкість дуже мала — 0,03-1,05 см/с.

Ø Об’ємна швидкість кровотоку — це кількість крові, яка протікає через поперечний переріз судини за одиницю часу. Об’єм крові, що протікає через кожний відділ судинного русла за одиницю часу, завжди однаковий, тобто за 1 хвилину через аорту або легеневі артерії, або сумарний поперечний розріз на будь-якому рівні артерій, вен, капілярів, протікає однакова кількість крові. Ця кількість крові є хвилинним об’ємом крові.

Ø Артеріальний тиск.

Ø Артеріальний пульс.

Рис.11. Схема співвідношення між площею поперечного печіння, тиском і середній лінійній швидкості кровотоку в різних відділах серцево-судинної системи.

Скорочення серця

2.3. Артеріальний тиск крові. Методи вимірювання

Кров’яний тиск – це тиск крові на стінки судин.

Артеріальний тиск – це тиск крові на стінки артерій.

Величина кров’яного тиску в основному залежить від серцевого викиду, опору судинної системи переважно артеріол і капілярів та об’єму циркулюючої крові. Оскільки кров рухається під впливом різниці тиску в судинах, який створюється роботою серця, найбільший тиск крові буде на виході крові з серця (у лівому шлуночку 120-130 мм.рт.ст.), дещо менший тиск буде в артеріях, ще нижче в капілярах, а найнижче у венах і на вході серця (у правому передсерді — 0 мм.рт.ст.). Тиск на виході з серця, в аорті й у магістральних артеріях відрізняється незначно (на 5-10 мм рт. ст.), оскільки завдяки великому діаметру цих судин їхній опір невеликий. Так само незначно відрізняється тиск в магістральних венах і в правому передсерді. Найбільше падіння тиску крові відбувається в дрібних судинах: артеріолах, капілярах і венулах. Кров`яний тиск змінюється циклічно відповідно до серцевого циклу: у момент скорочення серця і викиду крові з нього (систола) артеріальний тиск максимальний, у момент розслаблення серця (діастола) тиск мінімальний. У міру просування крові по судинному руслу амплітуда коливань тиску крові спадає, венозний і капілярний тиск мало залежать від фази серцевого циклу.


Якщо при систолі лівий шлуночок викидає в аорту більше крові, ніж 70 мл, то це сприяє підвищенню кров’яного тиску. Якщо кількість крові, що надходить в аорту, не змінюється, то розширення артерій, артеріол або капілярів викликає зниження кров’яного тиску, а їх звуження — підвищення тиску крові.

2.3.1. Види артеріального тиску

· Систолічний тиск – це тиск крові на стінки судин під час систоли шлуночків. У дорослої людини середнього віку він дорівнює 110-125 мм рт. ст. Характеризує роботу серця.

· Діастолічний тиск – це тиск крові на стінки судин під час діастоли шлуночків. У здорових людей середнього віку Діастолічний тиск в середньому дорівнює 60-80 мм рт. ст. Характеризує стан периферичного опору стінок судин.

· Пульсовий тиск — це різниця між систолічним і діастолічним тиском. В середньому він складає 35-50 мм рт. ст. Характеризує енергію необхідну для відкриття півмісяцевих клапанів.

2.3.2 Вимірювання артеріального тиску

Існують дві групи методів вимірювання артеріального тиску.

Ø Прямі методипов’язаний з необхідністю проколювання або розрізання шкіри і стінки судини з послідуючим введенням катетера, з’єднаного з манометром. Цей метод використовується в клініках під час операцій на серці та в деяких інших випадках.

Ø Непрямі методивикористовуються без будь якого пошкодження шкіри та судин. Найбільш відомий метод, запропонований російським лікарем Н.С. Коротковим ще у 1905 році. При цьому сьогодні найчастіше користуються металевим тонометром. При вимірюванні артеріального тиску манжету від тонометра накладають на руку пацієнта вище ліктя. Одночасно прикладають фонендоскоп до ліктьової ямки, де можна вислухати рух крові в артерії до периферії від манжети. Поки в манжету не накачали повітря, кров в артерії тече безшумно, тони не вислуховуються.

Скорочення серця

Рис. 12. Визначення артеріального тиску за методом Короткова

1 – коливання артеріального тиску в артерії; 2 – тиск у манжетці;

3 – коротковські звуки в артерії; 4 –систолічний тон; 5 – діастолічний тон.

 

Потім в манжету накачують повітря і доводять тиск до такого рівня, щоб стиснути артерію і зупинити в ній рух крові. За допомогою спеціального вентиля з манжети повільно випускають повітря. У момент, коли тиск в артерії стане дещо нижчим від рівня систолічного артеріального тиску, кров при систолі проходить стиснуту ділянку. Удар до стінки артерії порції крові у стиснутій ділянці утворює звук, який досліджувач вислуховує нижче манжети. В цей момент відмічають цифру на табло тонометра і позна­чають її як величину систолічного тиску.

Для визначення діастолічного тиску продовжують випускати повітря з манжети. В той момент, коли тиск в ній, зрівнявшись з мінімальним тиском крові, дещо зменшиться, кров почне текти безперервною цівкою і звук зникне. При цьому відмічають цифру на табло тонометра, що відповідає діастолічному тиску.

 

2.4. Артеріальний пульс

Під час кожної систоли лівий шлуночок під великим тиском викидає в аорту в середньому 70 мл крові, яка розтягує стінки аорти. Під час діастоли пружні стінки аорти повертаються до попереднього стану, щоб знову розтягнутися при наступній систолі. Якщо прикласти палець до тих ділянок тіла, де артерії підходять до його поверхні, то можна відчути ці коливання.

Артеріальний пульс — це ритмічне коливання стінок артерій у зв’язку з діяльністю серця.

Рис. 13. Схема розповсюдження пульсової хвилі в аорті. В період систоли шлуночків спочатку розширюється найближча до серця ділянка аорти, де накопичується кров (А). Потім ця ділянка повертається до попереднього стану, а розтягується і накопичує кров ділянка, що розташується дали (Б). В подальшому цей процес подовжується і розповсюджується вздовж еластичних артерій.

Скорочення серця

 

 

Пульсова хвиля поширюється по артеріях з великою швидкістю — 9 м/с. потім поступово слабшає і закінчується в капілярній сітці.

Артеріальний пульс свідчить про нагнітальну функцію серця. При визначені властивостей пульсу, ми можемо скласти певну уяву про роботу серця.

Існує два методи визначення властивостей артеріального пульсу: пальпаторне дослідження і графічний запис — сфігмограма. Пальпаторно артеріальний пульс визначають, як правило, на променевій артерії, притиснувши її до променевої кістки. Шляхом пальпації можна виявити пульсацію будь-якої артерії, що лежить поверхнево: скроневої, пахвинної, сонної.

Источник: helpiks.org

У дорослої здорової людини в стані спокою скорочується в середньому 70 разів за хвилину. Частота серцевих скорочень (ЧСС) залежить від численних факторів.

Ø Залежність ЧСС від віку:

· Дитина після народження — 130 – 140 уд/хв;

· Від народження до 1 року — 100–120 уд/хв;

· Від 3 до 7 років — 95 уд/хв;

· Від 8 до 14 років — 80 уд/хв;

· Середній вік – 60-80 уд/хв;

· Похилий вік – 80-90 уд/хв.

Ø У молодих людей виражена дихальна аритмія: на вдиху частота серцевих скорочень прискорюється, на видиху – уповільнюється.

Ø В стані спокою ЧСС у жінок відносно чоловіків збільшена на 5 – 10 ударів.

Ø Положення тіла – найменша ЧСС у людини, якщо вона лежить розслаблено. У положенні стоячи скорочення серця прискорюється на 10-15 ударів у — порівнянні з положенням лежачи.

Ø При підвищені температури тіла на 1°С частота серцевих скорочень підвищується у дорослого на 8-10 ударів, у дітей — на 15-20.

Ø Періоду доби — з 8 до 12 год. дня ЧСС максимальна, потім до 14 год. його частота знижується, а з 15 до 20 год. знову збільшується, досягаючи максимальних значень. Найбільш повільні скорочення серця у нічні години, коли людина спить.

Ø Вживання їжі. Після вживання холодних напоїв (наприклад, морозива) скорочення серця уповільнюється. А гаряча, гостра їжа сприяє підвищенню частоти серцевих скорочень.

Ø При фізичному навантаженні та емоційному збудженні ЧСС помітно збільшується.

Ø Навесні та влітку ЧСС у людей більша, ніж восени та взимку.

Тахікардія – збільшення частоти серцевих скорочень.

Брадикардія – уповільнення частоти серцевих скорочень.

1.6.2. Ударний, або систолічний об’єм серця — це кількість крові, що викидається шлуночками під час кож­ного скорочення серця. Його розмір залежить від віку, статі, функціонального стану організму. Величина систолічного об’єму обох шлуночків приблизно однакова і дорівнює у чоловіків 65—70 мл, у жінок — 50—60 мл.

1.6.3. Серцевий викид, або хвилинний об’єм серця– це кількість крові, що виштовхується шлуночком за 1 хв. У стані спокою у людини хвилинний об’єм серця дорівнює 5 л, а під час виконання фізичної роботи може підвищуватися до 20—30 л.

1.7. Регуляція діяльності серця

У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких пере­буває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними механізмами.

1.7.1. Міогенні механізми регуляції пов’язані з фізіологічними властивостями структур серця. Вони забезпечують зміну інтенсивності скорочення міокарда відповідно до кількості крові, що притікає до серця. Цей механізм одержав назву «закон серця» (закон Франка—Старлінга): сила скорочення серця (міокарда) пропорційна ступеню його кровонаповнення в діастолу (ступеню розтягання), тобто чим сильніше розтягнуте м’язове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочується. Це спостерігається при посиленому припливу крові до серця.

1.7.2. Нервові механізми регуляціїздійснюються за допомогою вегетативної нервової системи – блукаючих та симпатичних нервів. Блукаючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгас­тому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п’яти верхніх грудних сегментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпатичних нервів закінчуються в синусопередсердному й передсердношлуночковому вузлах, а також у міокарді.

Ø Вплив симпатичних нервів на серце. Симпатична нервова система збільшує частоту серцевих скорочень у здорової молодої людини від 70 до 180-200 уд /хв, а іноді навіть до 250 уд /хв. Крім того, симпатичні нерви збільшують силу серцевих скорочень приблизно в 2 рази, що призводить до збільшення ударного об’єму і систолічного тиску. Таким чином, симпатична стимуляція здатна збільшити серцевий викид в 2-3 рази.

Ø Вплив парасимпатичних нервів на серце. Стимуляція парасимпатичних волокон у складі блукаючого нерва здатна зупинити серцебиття на кілька хвилин або викликати брадикардію. Крім того, блукаючі нерви зменшують силу скорочень серця на 20-30%, відбувається зниження серцевого викиду на 50% і більше.

Ø Умовнорефлекторний вплив на серце. Гіпоталамус є одним з рівнів ієрархії центрів, що регулюють діяльність серця. Він забезпечує перебудову функцій серцево-судинної системи (та інших систем) організму по сигналах, що надходять з розташованих вище відділів мозку — лімбічної системи чи кори великих півкуль. Різні емоції викликають зміни серцевої діяльності, що вказує на важливе значення кори великого мозку в регуляції діяльності серця. Зміну ритму і сили серцевих скорочень можна спостерігати в людини при одній згадці або спогаді про фактори, що викликають у нього певні емоції.

Встановлено, що у спортсменів в передстартовому стані за рахунок впливу кори великих півкуль, збільшується ударний об’єм і частота серцевих скорочень.

1.7.3. Гуморальні механізми регуляціїздійснюються за рахунок впливу гормонів, медіаторів, електролітів та метаболітів, що утворюються безпосередньо в різних тканинах організму.

Посилюють частоту і силу серцевих скорочень, обмінні процеси в міокарді: адреналін, норадреналін, тироксин, глюкагон, глюкокортикоїди, альдостерон, серотонін, гістамін, ангіотензин, іони кальцію, гіперкапнія (збільшення кількості вуглекислого газу в крові).

Пригнічують частоту і силу серцевих скорочень, обмінні процеси в міокарді: ацетилхолін, іони калію, магнію, гіпокапнія (зменшення кількості вуглекислого газу в крові).

 

2. ФІЗІОЛОГІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН

2.1. Основні принципи гемодинаміки

Гемодинамікарозділ фізіології кровообігу, який вивчає причини, умови і механізми переміщення крові в серцево-судинній системі.

Рух крові в системі кровообігу визначається двома силами:

1) тиском, під яким вона знаходиться в судинах;

2) опором, який виникає при її русі в судинах.

Рушійною силою руху крові служить різниця тисків, яка виникає на початку і в кінці судини за рахунок роботи серця. В кінці систоли в лівому шлуночку створюється тиск величиною 120-130 мм рт. ст., в цей час в правому передсерді, що знаходиться в діастолі, тиск падає до 0 мм рт. ст. Таким чином виникає градієнт тиску величиною 120-130 мм рт. ст.

Майже у всіх відділах судинної системи кров рухається циліндричними шарами. Такий рух крові має назву ламінарного. Форменні елементи крові складають центральний, осьовий потік, плазма рухається біля судинної стінки. Чим менший діаметр судини, тим ближче форменні елементи знаходяться до судинної стінки і тим більше гальмується рух крові. Це впливає на визначення швидкості кровотоку у різних ділянках судинного русла.

Крім ламінарного руху крові існує ще і турбулентний рух з характерними завихреннями. Такий рух крові звичайно виникає в місцях розгалуження або звуження артерій, в ділянках згинів судин.

Основний опір судинної системи зосереджений в прекапілярній частині, у дрібних артеріях та артеріолах.

У випадку протікання крові через судини діаметром меншим 1 мм в’язкість крові зменшується. Тут залежність прямо пропорційна — чим менший діаметр, тим менша в’язкість. Це так званий феномен Фареуса-Ліндквіста.

У цьому випадку в’язкість очевидно зменшується за рахунок поздовжньої орієнтації еритроцитів відносно осі судини. Такий еритроцитарний ланцюжок пересовується в оболонці з плазми, яка має низьку в’язкість.

Встановлено, що в’язкість крові зменшується із збільшенням швидкості її протікання. Це пов’язано з центральним розміщенням еритроцитів у потоці.

Об’єм крові, який викидається серцем заповнює судинну систему. Нова порція крові зможе поміститися тільки за рахунок розтягнення судин. І чим менше вона розтягується, тим більший опір необхідно перебороти серцю, щоб кров текла судинним руслом.

Кровообіг здійснюється завдяки тісній взаємодії роботи серця і кровоносних судин. Основне завдання судин полягає в тому, щоб регулювати об’єм периферичного русла і його відповідність з об’ємом крові, а також постійність і адекватність кровопостачання органів і тканин. Все це досягається завдяки функціональних особливостей судин:

1. Еластичності.

2. Скоротливості.

3. Тонусу.

4. Проникності стінки.

Не дивлячись, що згадані особливості характерні практично всім відрізкам судинного русла, можна виділити такі, де та чи інша особливість переважає.

У відповідності з функціональними особливостями судини поділяються на види, що представлені в таблиці №1.

Таблиця №1. Функціональні типи судини

Тип судини Характеристика
Амортизуючі судини Аорта,легенева артерія, ділянки великих судин, що прилягають до них. У середній оболонці переважають еластичні елементи, які згладжують виникаючі під час систол підйоми кров’яного тиску
Резистивні судини Кінцеві артерії та артеріоли. Мають товсті гладком’язові стінки, які спроміжні змінювати просвіт судини, що є основним механізмом регуляції кровопостачання органів і АТ
Судини-сфінктери Кінцеві ділянки прикапілярних артеріол, спроможні змінювати свій внутрішній діаметр, визначаючи число функціонуючих капілярів, тобто величину обмінної поверхні
Обмінні судини Капіляри, в яких відбувається обмін різних речовин та газів між кров’ю та тканинною рідиною. Стінки складаються з одного шару епітелію та зірчастих клітин
Ємкісні судини Венули і вени. Тут знаходиться 75 % циркулюючої крові.
Шунтуючі судини Артеріально-венозні анастомози, по яких кров переходить з артеріол у венули, минаючи капіляри.

 

 

Серце викидає в судини 70-80 мл крові тільки під час систоли, але кров по судинах тече безперервно. Безперервний потік крові зумовлений пружністю артеріальних судин. Після систоли шлуночків тиск в артеріях різко підвищується і стінки артерій розтягуються. Під час діастоли тиск крові в артеріях падає і стінки судин завдяки пружності повертаються до попереднього стану. Вони тиснуть на кров, проштовхують її далі і забезпечують рівномірний рух по судинах. Безперервному рухові крові сприяють амортизуючі судини — аорта й артерії.

 

Скорочення серця

Рис. 10. Порівняльна характеристика будови стінки кровоносних судин

 

2.2. Показники гемодинаміки

Ø Загальний периферичний опір судин. Опір судин знаходиться в прямо пропорційній залежності від в’язкості крові і в обернено пропорційній — від радіуса судини. Основний опір рухові крові виникає в резистивних судинах — артеріолах. При збільшенні опору в артеріолах відтік крові з артерій зменшується і тиск в них підвищується, Зниження тонусу артеріол збільшує відтік крові з артерій, що призводить до зменшення артеріального тиску. Зміна їх просвіту є головним регулятором рівня загального артеріального тиску.

Ø Лінійна швидкість кровотоку є відображенням швидкості руху частинок крові уздовж судини. Цей гемодинамічний показник залежить від площі поперечного перерізу судини: чим більша площа перерізу, тим меншою є швидкість, з якою протікає кров по цій судині. Саме тому в аорті, площа перерізу якої становить 2,5 см2, лінійна швидкість найбільша — 20 см/с, а в капілярах, сумарна поперечна площа яких складає 2500 см2, лінійна швидкість дуже мала — 0,03-1,05 см/с.

Ø Об’ємна швидкість кровотоку — це кількість крові, яка протікає через поперечний переріз судини за одиницю часу. Об’єм крові, що протікає через кожний відділ судинного русла за одиницю часу, завжди однаковий, тобто за 1 хвилину через аорту або легеневі артерії, або сумарний поперечний розріз на будь-якому рівні артерій, вен, капілярів, протікає однакова кількість крові. Ця кількість крові є хвилинним об’ємом крові.

Ø Артеріальний тиск.

Ø Артеріальний пульс.

Рис.11. Схема співвідношення між площею поперечного печіння, тиском і середній лінійній швидкості кровотоку в різних відділах серцево-судинної системи.

Скорочення серця

2.3. Артеріальний тиск крові. Методи вимірювання

Кров’яний тиск – це тиск крові на стінки судин.

Артеріальний тиск – це тиск крові на стінки артерій.

Величина кров’яного тиску в основному залежить від серцевого викиду, опору судинної системи переважно артеріол і капілярів та об’єму циркулюючої крові. Оскільки кров рухається під впливом різниці тиску в судинах, який створюється роботою серця, найбільший тиск крові буде на виході крові з серця (у лівому шлуночку 120-130 мм.рт.ст.), дещо менший тиск буде в артеріях, ще нижче в капілярах, а найнижче у венах і на вході серця (у правому передсерді — 0 мм.рт.ст.). Тиск на виході з серця, в аорті й у магістральних артеріях відрізняється незначно (на 5-10 мм рт. ст.), оскільки завдяки великому діаметру цих судин їхній опір невеликий. Так само незначно відрізняється тиск в магістральних венах і в правому передсерді. Найбільше падіння тиску крові відбувається в дрібних судинах: артеріолах, капілярах і венулах. Кров`яний тиск змінюється циклічно відповідно до серцевого циклу: у момент скорочення серця і викиду крові з нього (систола) артеріальний тиск максимальний, у момент розслаблення серця (діастола) тиск мінімальний. У міру просування крові по судинному руслу амплітуда коливань тиску крові спадає, венозний і капілярний тиск мало залежать від фази серцевого циклу.

Якщо при систолі лівий шлуночок викидає в аорту більше крові, ніж 70 мл, то це сприяє підвищенню кров’яного тиску. Якщо кількість крові, що надходить в аорту, не змінюється, то розширення артерій, артеріол або капілярів викликає зниження кров’яного тиску, а їх звуження — підвищення тиску крові.

2.3.1. Види артеріального тиску

· Систолічний тиск – це тиск крові на стінки судин під час систоли шлуночків. У дорослої людини середнього віку він дорівнює 110-125 мм рт. ст. Характеризує роботу серця.

· Діастолічний тиск – це тиск крові на стінки судин під час діастоли шлуночків. У здорових людей середнього віку Діастолічний тиск в середньому дорівнює 60-80 мм рт. ст. Характеризує стан периферичного опору стінок судин.

· Пульсовий тиск — це різниця між систолічним і діастолічним тиском. В середньому він складає 35-50 мм рт. ст. Характеризує енергію необхідну для відкриття півмісяцевих клапанів.

2.3.2 Вимірювання артеріального тиску

Існують дві групи методів вимірювання артеріального тиску.

Ø Прямі методипов’язаний з необхідністю проколювання або розрізання шкіри і стінки судини з послідуючим введенням катетера, з’єднаного з манометром. Цей метод використовується в клініках під час операцій на серці та в деяких інших випадках.

Ø Непрямі методивикористовуються без будь якого пошкодження шкіри та судин. Найбільш відомий метод, запропонований російським лікарем Н.С. Коротковим ще у 1905 році. При цьому сьогодні найчастіше користуються металевим тонометром. При вимірюванні артеріального тиску манжету від тонометра накладають на руку пацієнта вище ліктя. Одночасно прикладають фонендоскоп до ліктьової ямки, де можна вислухати рух крові в артерії до периферії від манжети. Поки в манжету не накачали повітря, кров в артерії тече безшумно, тони не вислуховуються.

Скорочення серця

Рис. 12. Визначення артеріального тиску за методом Короткова

1 – коливання артеріального тиску в артерії; 2 – тиск у манжетці;

3 – коротковські звуки в артерії; 4 –систолічний тон; 5 – діастолічний тон.

 

Потім в манжету накачують повітря і доводять тиск до такого рівня, щоб стиснути артерію і зупинити в ній рух крові. За допомогою спеціального вентиля з манжети повільно випускають повітря. У момент, коли тиск в артерії стане дещо нижчим від рівня систолічного артеріального тиску, кров при систолі проходить стиснуту ділянку. Удар до стінки артерії порції крові у стиснутій ділянці утворює звук, який досліджувач вислуховує нижче манжети. В цей момент відмічають цифру на табло тонометра і позна­чають її як величину систолічного тиску.

Для визначення діастолічного тиску продовжують випускати повітря з манжети. В той момент, коли тиск в ній, зрівнявшись з мінімальним тиском крові, дещо зменшиться, кров почне текти безперервною цівкою і звук зникне. При цьому відмічають цифру на табло тонометра, що відповідає діастолічному тиску.

 

2.4. Артеріальний пульс

Під час кожної систоли лівий шлуночок під великим тиском викидає в аорту в середньому 70 мл крові, яка розтягує стінки аорти. Під час діастоли пружні стінки аорти повертаються до попереднього стану, щоб знову розтягнутися при наступній систолі. Якщо прикласти палець до тих ділянок тіла, де артерії підходять до його поверхні, то можна відчути ці коливання.

Артеріальний пульс — це ритмічне коливання стінок артерій у зв’язку з діяльністю серця.

Рис. 13. Схема розповсюдження пульсової хвилі в аорті. В період систоли шлуночків спочатку розширюється найближча до серця ділянка аорти, де накопичується кров (А). Потім ця ділянка повертається до попереднього стану, а розтягується і накопичує кров ділянка, що розташується дали (Б). В подальшому цей процес подовжується і розповсюджується вздовж еластичних артерій.

Скорочення серця

 

 

Пульсова хвиля поширюється по артеріях з великою швидкістю — 9 м/с. потім поступово слабшає і закінчується в капілярній сітці.

Артеріальний пульс свідчить про нагнітальну функцію серця. При визначені властивостей пульсу, ми можемо скласти певну уяву про роботу серця.

Існує два методи визначення властивостей артеріального пульсу: пальпаторне дослідження і графічний запис — сфігмограма. Пальпаторно артеріальний пульс визначають, як правило, на променевій артерії, притиснувши її до променевої кістки. Шляхом пальпації можна виявити пульсацію будь-якої артерії, що лежить поверхнево: скроневої, пахвинної, сонної.

Источник: helpiks.org

Інші завдання дивись тут…

СЕРЦЕ — порожнистий м’язовий орган кровоносної ситеми, який забезпечує перекачування крові по судинах. 

У дорослого центральний орган кровоносної системи завбільшки з кулак (завдовжки 12 – 13 см, завширшки 9 – 10 см у діаметрі, маса дорівнює 200 – 360г, що становить близько 1/200 маси тіла людини.

 

Розташування серця.

Скорочення серця

Розташоване асиметрично в грудній порожнині за грудиною (двома третинами — у її лівій половині, а однією третиною—у правій) у серцевій виїмці і майже повністю оточене легенями. 

Знизу до серця прилягає діафрагма. 

 

БУДОВА СЕРЦЯ.

Скорочення серця

Серце людини, як і всіх ссавців, чотирикамерне.

М’язовий порожнистий орган конусоподібної форми.

Усередині серце поділене на чотири камери: два шлуночки (правий і лівий) і два передсердя (праве й ліве).

Суцільна поздовжня м’язова перегородка ділить серце на дві ізольовані одна від одної частини — праву й ліву (тому венозна та артеріальна кров не змішується, у камерах правої частини міститься тільки венозна кров, а в камерах лівої — тільки артеріальна). 

У верхній частині обох половин розташовані праве й ліве передсердя, у нижній частині — правий і лівий шлуночки. 

Передсердя – це відділи серця, у які кров збирається з вен.

Шлуночки – це відділи серця, з яких кров надходить в артерії.

Серце міститься в навколосерцевій сумці, або перикарді, що являє собою тонкий щільний мішечок та утворений  сполучною тканиною.

Значення перикарда:

• відокремлює серце від інших органів;

• запобігає його зміщенню й надто сильному розтягуванню;

• рідина, яка виділяється на його внутрішній поверхні зволожує серце.

 

Оболонки стінки серця. 

Назва  розміщення Будова 
Епікард   Зовнішня, огортає серце ззовні  Утворений сполучною тканиною, вкритий одношаровим епітелієм
 Міокард – власне серцевий  м’язом, що забезпечує скорочення серця

 Середня, найтовстіша стінка

Будова міокарда.

Скорочення серця

 Шар посмугованого м’яза, який скорочується мимовільно. Утворений особливою посмугованою м’язовою тканиною, клітини якої з’єднані між собою та передають збудження для одночасного скорочення сусідніх клітин. 

М’язи передсердь і шлуночків відокремлені перегородкою зі щільної тканини, яка не пропускає збудження від м’язів передсердь до м’язів шлуночків. Узгодження скорочень передсердь і шлуночків відбувається за допомогою спеціального пучка волокон, який з’єднує їхні центри вироблення ритмічних імпульсів між собою.

Оскільки м’язові оболонки передсердь і шлуночків роз’єднані між собою, тож вони здатні скорочуватися незалежно, однак узгоджено.

У різних частинах серця має різну товщину: міокард шлуночків є товстішими за міокард передсердь, найтовстіший міокард лівого шлуночка, скорочення якого виштовхують кров у велике коло кровообігу.

 

 Ендокард  Внутрішня, вистилає його внутрішню поверхню та утворює клапани  Утворений сполучною тканиною з кровоносними судинами, вкритий одношаровим епітелієм

  

 

Кровопостачання серця. 

Скорочення серця

Обмін речовин у міокарді відбувається в 10-20 разів інтенсивніше, ніж у будь-якому іншому органі людини, тому на живлення серця витрачається 20 % енергетичних ресурсів, які використовує організм. 

Кровопостачання серця здійснюється спеціальними двома коронарними, або вінцевими (від лат. корона — вінець), артеріями, по яких за добу протікає в середньому 350 – 500 літрів крові.

Продукти обміну речовин і вуглекислий газ з клітин серця виводяться з венозною кров’ю через коронарні вени.

Під час розслаблення серця кров по коронарних артеріях кров потрапляє в серцевий м’яз, а під час скорочення серцевого м’яза кров із капілярів  вичавлюється в коронарні вени.

 

 

КЛАПАНИ СЕРЦЯ — складки епітелію ендокарда забезпечують рух крові в одному напрямку.

Скорочення серця

 

СТУЛКОВІ КЛАПАНИ не допускають повернення крові в передсердя зі шлуночків під час їх скорочення.

Двостулковий, або мітральний, клапан міститься між лівим передсердям і лівим шлуночком і  складається із двох стулок.

Тристулковий клапан міститься між правими передсердям та правим шлуночком і складається із трьох стулок.

ПІВМІСЯЦЕВИЙ (КИШЕНЬКОВИЙ) КЛАПАН складається із трьох подібних до кишеньок листків, які вільним краєм кишеньки спрямовані в бік судин.

Один аортальний півмісяцевий клапан розташований між лівим шлуночком та аортою і перешкоджає поверненню крові в серце з аорти під час розслаблення лівою шлуночка. 

Другий півмісяцевий клапан легеневої артерії міститься між правим шлуночком та легеневим стовбуром і перешкоджає поверненню крові з легеневого стовбура в серце під час розслаблення правого шлуночка.

 

Внутрішня будова клапанів.

Скорочення серця

 

 

ВЛАСТИВОСТІ СЕРЦЕВОГО М’ЯЗА. 

Збудливість – здатність серцевого м’яза сприймати подразники та відповідати на них збудженням. Оскільки серцева м’язова тканина поперечно  посмугована та її волокна щільно прилягають одне до одного, наявними клітинними контактами збудження швидко поширюються на сусідні клітини й охоплюють весь міокард, унаслідок чого міокард скорочується.

Правило скорочення серця — «все або нічого»: завдяки особливостям будови у відповідь на подразнення або всі м’язові волокна серця відповідають скороченням («усе»), або, якщо подразник недостатньо сильний, вони не реагують на нього («нічого»), при цьому сила скорочення серцевого м’яза не залежить від сили подразнення.

Скоротливість міокарда — здатність м’язової тканини серця скорочуватися під впливом збудження. У відповідь на подразнення виникає збудження, унаслідок якого спочатку скорочуються передсердя, потім — шлуночки, що забезпечує узгоджену роботу серця.

Провідність міокарда — здатність поширювати по всьому серцю збудження, що виникло в якійсь його ділянці. У міокарді, крім м’язових волокон, є особливі нетипові м’язові клітини, які втратили здатність скорочуватися, але зберегли здатність самозбуджування і проводити електричні імпульси. Провідникову систему серця утворюють волокна міокарда та нетипові м’язові клітини, елементи якої розміщені в усіх відділах серця.

Електричні сигнали серця з поверхні шуіри кінцівок та грудної клітки реєструють та записують приладом електрокардіографом у вигляді електрокардіограми:

Скорочення серця

Автоматія серця – здатність серця ритмічно скорочуватися без зовнішніх подразників та участі нервової системи під впливом електричних імпульсів, що виникають у самому серці. У стінці правого передсердя провідникові елементи представлені скупченням особливих м’язових клітин, що утворюють вузол – водій ритму (там виникає імпульс серцевого скорочення, частота якого становить 60 – 80 ударів за хвилину), від якого збудження поширюється на інші елементи провідникової системи серця, що зумовлює скорочення міокарда. 

Головним, або ведучим центром автоматії серця, водієм першого порядку є синусно-передсердний вузол розташований в стінці правого передсердя поблизу впадання в нього верхньої порожнистої вени.

На межі між правим передсердям і шлуночком розташований другий  передсердно-шлуночковий вузол, який є водієм другого порядку.

Скорочення серця

 

ПОРОГОВА СИЛА ПОДРАЗНИКА — це мінімальна сила подразнення, яка здатна викликати збудження.

 

Головна фізіологічна відмінність між серцевим і скелетними м’язами: серцевий м’яз працює постійно і ритмічно без зупинки впродовж усього життя людини, бо його робота організована у вигляді циклу та має автоматію.

 

РОБОТА СЕРЦЯ.

Серцевий цикл – одне повне скорочення та розслаблення передсердь і шлуночків. 

Частота серцевих скорочень (ЧСС) – кількість серцевих циклів, які серце здійснює впродовж однієї хвилини.

ЧСС нетренованої дорослої здорової людини в стані спокою вона становить 60-80 уд/хв.

У тренованої людини частота скорочень у стані спокою може становити лише 35-40 ударів за хвилину, що збільшує періоди відпочинку серця.

Тривалість серцевого циклу залежить від ЧСС. 

Повний серцевий цикл у стані спокою триває 0,8 с. 

У разі збільшення частоти серцевих скорочень тривалість серцевого циклу скорочується переважно за рахунок періоду відпочинку.

У нетренованої людини кровообіг посилюється насамперед за рахунок збільшення частоти скорочень, що зумовлює втому серця, а в клітинах серця спостерігають нестачу поживних речовин, накопичуються продукти обміну, скорочення стають повільнішими, постачання органів і тканин киснем і поживними речовинами — недостатнім.

Об’єм перекачуваної крові у нормі становить 50 – 70 мл, який під час кожного скорочення шлуночків виштовхується в аорту. 

У спортсменів за одне скорочення серце може викидати 200-250 мл.

За одну хвилину серце дорослої нетренованої здорової людини в стані спокою перекачує 4,5 – 5,0 л крові, за фізичного навантаження – до 15,0 – 20,0 л, у спортсменів – 30 – 40 л/хв. 

Показники роботи серця в різних людей або в різних ситуаціях:

• систолічний об’єм — це кількість крові, що викидається серцем за одне скорочення;

• хвилинний об’єм — це об’єм крові, яка прокачується через серце протягом однієї хвилини.

 

Значення фізичної праці, заняття спортом:  

• сприяють збільшенню маси та розмірів серця за рахунок збільшення міокарда (міокард має товщі м’язи, а об’єм камер збільшений);

• підвищують його силу (кровопостачання органів забезпечується не стільки за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень, скільки за рахунок збільшення сили скорочення, треноване серце за одне скорочення викидає набагато більше крові, ніж нетреноване).

 

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ.

Передсердя і шлуночки серця можуть перебувати у двох станах: скороченому та розслабленому, причому скорочення й розслаблення передсердь і шлуночків відбуваються в певній послідовності та строго узгоджені в часі.

Робота серця на прикладі одного серцевого циклу.

Серцевий цикл Клапани Час Що відбувається

скорочення передсердь (систола передсердь)

Скорочення серця

стулкові клапани відкриті, півмісяцеві — закриті

Скорочення 0,1 с, розслаблення 0,7 с Кров з передсердь виштовхується до розслаблених шлуночків

скорочення шлуночків (систола шлуночків)

Скорочення серця

півмісяцеві

клапани відкриті, стулкові закриті

Скорочення 0,3 с, розслаблення 0,5 с

Артеріальна кров з лівого шлуночка виштовхується до аорти, веноза кров з правого шлуночка до легеневих артерій.

 

загальне розслаблення передсердь і шлуночків (діастола)

Скорочення серця

стулкові клапани відкриті, півмісяцеві — закриті.

 0,4 (відносно великий час відпочинку визначає здатність серцевого м’яза працювати не втомлюючись упродовж усього життя)

Відновлення працездатності серцевого м’яза.

Серцевий м’яз розслаблений, кров з вен (легеневих, нижньої та верхньої порожнистих) надходить до передсердь.

 

Працездатність роботи серця зумовлена:

• ритмічністю роботи (після скорочення обов’язково відбувається розслаблення);

• високим рівнем кровопостачання міокарда (по коронарних артеріях до серцевого м’яза надходить найбагатша на кисень і поживні речовини кров)

• висока ефективність метаболічних ферментів серця, здатних за 0,3-0,5 с паузи між скороченнями серця повністю відновити біохімічний і енергетичний стан м’язових клітин серця.

 

РЕГУЛЯЦІЯ РОБОТИ СЕРЦЯ:

внутрішньо серцева, або  саморегуляція

(спричиняє  серцеві  скорочення)

Кілька груп клітин міокарда автоматично виробляють ритмічні імпульси, які поширюються на інші клітини серцевого м’яза і спричиняють їхнє скорочення. Частота цих скорочень найменша, але саме вони дозволяють підтримувати життєдіяльність організму в критичній ситуації.

Сила скорочення серцевих м’язів пропорційна кількості крові, яка притікає до серця, тобто чим більше розтягуються шлуночки, то потужніше їхнє скорочення для викиду крові. 

Нервова (змінює  частоту серцевих скорочень)

До серця підходять нерви частини нервової системи, яка регулює роботу внутрішніх органів. 

Нервові волокна, які прискорюють діяльність серця, пов’язані з грудною ділянкою спинного мозку, тому імпульси до серця по цих нервових волокнах збільшують силу скорочень, прискорюють їхню частоту, поліпшують провідність і збудливість серцевого м’яза.

Центр регуляції серцевої діяльності, який гальмує роботу серця розташований у головному мозку, за умов спокою або під час сну серце зменшує силу і частоту скорочень за рахунок послаблення впливу цих нервових волокон. 

Нервові центри, які регулюють роботу серця, діють узгоджено: якщо один з них збуджується, то інший — гальмується.

Гуморальна

(змінює  частоту серцевих скорочень)

Гормон адреналін збільшує частоту і силу серцевих скорочень, гормон щитоподібної залози тироксин теж посилює серцеву діяльність.

Діяльність серця активує підвищення концентрації у крові йонів Кальцію. 

Гальмує роботу серця гормон ацетилхолін.

Зростання вмісту йонів Калію, навпаки, гальмує діяльність серця.

Виробляють гормони адреналін та ацетилхолін надниркові залози.

 

 

РУХ КРОВІ ЧЕРЕЗ СЕРЦЕ.

Скорочення серця

У праве передсердя по верхній і нижній порожнистих венах венозна кров надходить з усіх частин тіла. 

Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур, через який венозна кров надходить до чотирьох легеневих артерій, а далі — до легень, де стає артеріальною.

У ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, які від легень несуть артеріальну кров. 

З лівого шлуночка виходить аорта, по якій артеріальна кров рухається до органів і тканин тіла.

Отже, у правій половині серця міститься венозна кров, у лівій — артеріальна.

Інші завдання дивись тут…

 

Источник: 8next.com

Система кровообігу людини складається із серця та кровоносних судин.

Серце — це м’язовий порожнистий орган, здатний до ритмічних скорочень, що забезпечує безперервний рух крові по судинах.

Маса серця коливається від 220 г до 300 г, а в людей, що займаються спортом, може досягати 400-450 г. Розміри серця людини приблизно співпадають із розмірами її кулака.

Серце міститься у грудній порожнині, дещо лівіше від середньої лінії грудної клітки. Оточує його навколосерцева сумка, або перикард.

Перикард — це міцний мішок, утворений сполучною тканиною, у порожнині якого міститься рідина, що полегшує скорочення серця. Стінки серця утворені трьома оболонками: зовнішньою (епікард), середньою (міокард) і внутрішньою (ендокард).

Епікард — зовнішня оболонка серця — відокремлений від перикарду порожниною з рідиною.

Ендокард вистилає внутрішню порожнину серця. Товщина його в різних ділянках серця є різною.

Міокард — це м’яз серця, який утворений поперечно-посмугованою м’язовою тканиною. Йому властиві такі фізіологічні властивості: збудливість, провідність, скоротливість, автоматів.

Збудливість — це здатність серця збуджуватися, тобто переходити зі стану спокою до робочого стану під впливом різних подразників (механічних, хімічних, електричних). Наприклад, після зупинки серця його функцію можна знову відновити, ритмічно натискуючи руками на грудну клітку.

Провідність полягає в тому, що збудження, яке виникло в будь-якій ділянці серця, поширюється по всьому серцю.

Скоротливість — це здатність м’яза серця скорочуватися у відповідь на збудження. Цю властивість забезпечує міокард. На відміну від скелетного м’яза, в міокарді не виявлено залежності між силою подразнення та величиною реакції.

Автоматія серця — це здатність серця скорочуватися під впливом імпульсів, які виникають у самому серці.

У серцевому м’язі містяться спеціальні клітини, в яких автоматично виникають ритмічні імпульси. Ці імпульси поширюються по серцевому м’язу й задають ритм його скороченню. Завдяки автоматії серце скорочується незалежно від нервових і гуморальних впливів. Автоматія серця дає змогу підтримувати життєдіяльність організму навіть при порушенні діяльності нервової системи.

Серце людини — чотирикамерний орган. Воно має дві половинки (ліву і праву), кожна з яких складається із двох порожнистих камер: передсердя та шлуночка (див. мил. 44). Ліва і права частини серця відмежовані одна від одної суцільною перегородкою. Через отвори в перегородках між передсердями і шлуночками кров із передсердь надходить у шлуночки. Ці отвори мають стулкові клапани, які відкриваються тільки в бік шлуночків. У лівій частині серця клапан двостулковий, у правій — тристулковий. Клапани перешкоджають зворотному руху крові.

Обидва шлуночки проштовхують кров у судини, але права половина серця отримує венозну (бідну на кисень кров), направляючи її до легень, а ліва — приймає артеріальну кров (багату на кисень) і спрямовує її до органів і тканин.

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ. За життя людини серце встигає скоротитися 300 млрд разів.

Скорочення серця називають систолою, а розслаблення — діастолою.

При кожному ударі серця його камери по черзі скорочуються й розслаблюються .

Періоди скорочення й розслаблення камер серця становлять серцевий цикл.

Передсердя скорочуються першими (0,1 с) і виштовхують кров у шлуночки, після передсердь відразу скорочуються шлуночки (0,3 с) і виштовхують кров із серця в артерії.

Скорочення серця

Потім серце відпочиває 0,4 с. Після цього цикл повторюється знову {мил. 45). Серцевий м’яз працює не втомлюючись протягом усього життя людини.

У стані спокою серце дорослої людини скорочується в середньому 70 разів за хвилину, отже, один цикл скорочень серця триває близько 0,8 секунди.

Під час скорочення шлуночків серця кров із лівого шлуночка виштовхується в аорту. Саме тоді відбувається підвищення тиску крові. Ці імпульси хвилеподібно поширюються по артеріях аж до капілярів, викликаючи ритмічні коливання стінок артерій, які називаються пульсом.

Кількість скорочень серцевого м’яза за 1 хв називають частотою серцевих скорочень, яке позначають ЧСС.

РЕГУЛЯЦІЯ РОБОТИ СЕРЦЯ. Регуляція роботи серця здійснюється як нервовою системою, так і залозами внутрішньої секреції.

Нервова регуляція. Нервову регуляцію роботи серця забезпечують два типи нервів автономної нервової системи: симпатичні та блукаючі. Симпатичні нерви посилюють скорочення серця, прискорюють їх, збільшують швидкість проведення імпульсу в серцевому м’язі та підвищують його збудливість. Блукаючі нерви сповільнюють частоту серцевих скорочень, знижують збудливість серця тощо. {див. мал. 46).

Гуморальна регуляція. Регуляцію роботи серця забезпечують і гормони. Наприклад, адреналін, який синтезується в надниркових залозах, діючи безпосередньо на серце, стимулює його роботу подібно до симпатичних нервів. Введення адреналіну в серцевий м’яз відновлює діяльність серця, що зупинилося.

Зміна кількості кисню, вуглекислого газу та йонів водню в крові теж впливає на діяльність серця. Серце прискорює свою роботу при зменшенні концентрації кисню і збільшенні у крові кількості вуглекислого газу та йонів водню. Для нормальної роботи серця необхідні йони кальцію та калію, ферменти й вітаміни, насамперед групи В. При зменшенні кількості в крові цих речовин активність серця значно знижується.

Скорочення серцяСкорочення серця

Серце — це м’язовий порожнистий орган, здатний до ритмічних скорочень, що забезпечує безперервний рух крові по судинах. Серце людини чотирикамерне. Воно має два передсердя і два шлуночка.

Артеріальна кров, що циркулює у лівій частині серця, не змішується із венозною у правій частині.

Серцевий цикл — це період часу між двома послідовними скороченнями серця.

Регулюють діяльність серця нервова і гуморальна системи.

Контрольні запитання

1.    Що таке серце? Яка будова серця?

2.    Яку функцію виконує серце?

3.    Як працює серце?

4.    Що таке серцевий цикл?

5.    Як регулюється робота серця?

6.    Чому при фізичних навантаженнях серце б’ється частіше?

Завдання

1.    Порівняйте будову серця тварин і людини.

2.    Поміркуйте, яке значення для організму людини має зміна частоти скорочень серця.

Д одаток для допитливих

Скелетний м’яз відповідає на збудження по-різному. Чим більша сила подразнення, тим більшою є сила скорочення.

На відміну від скелетного м’яза, у міокарді не виявлено залежності між силою подразнення й величиною реакції у вигляді скорочення. Це тому, що на допорогове подразнення серце зовсім не відповідає, але як тіль-ки сила подразника досягає порогового рівня, виникає максимальне скорочення. Подальше наростання сили подразника не змінює величини скорочення. Таким чином, порогове подразнення є одночасно і максимальним для серця. Ця особливість скорочення серцевого м’яза отримала назву закону «все або нічого». Його відкрив у 1871 р. югославський фізіолог Боудічі.

Оскільки період часу, під час якого стінки міокарда відновлюють свою працездатність після скорочення, надзвичайно тривалий, то це попереджує виникнення стійкого скорочення, тобто зупинки серця, тоді як часті повторні збудження скелетного м’яза ведуть до безперервного напруження м’яза.

 

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Рибалко

 

Источник: narodna-osvita.com.ua

Скорочення, Тобто здатність скорочуватися, характерна для всіх різновидів м’язової тканини, реалізується в міокарді завдяки трьом специфічним властивостям серцевого м’яза : автоматизм — Здатність клітин водіїв ритму генерувати імпульси без будь-яких зовнішніх впливів; провідність — Здатність елементів провідної системи до електротонічних передачі збудження; збудливість — здатність кардіоміоцитів порушуватися в природних умовах під впливом імпульсів, що передаються по волокнам Пуркіньє (рис. 9.5). Важливою особливістю збудливості серцевого м’яза є тривалий рефракторний період (Повне зникнення або різке зниження збудливості кардіоміоцитів після їх попереднього скорочення), що гарантує ритмічний характер подальшого скорочення.

Автоматизм і провідність міокарда

В області правого передсердя, А також на кордоні передсердь і шлуночків розташовуються ділянки, відповідальні за порушення серцевого м’яза. Автоматизм серця має міогенні природу і обумовлений спонтанної активністю частини клітин його атипической тканини.

Зазначені клітини утворюють скупчення в певних ділянках міокарда. Найбільш важливим у функціональному відношенні з них є синусних, або сіноатріал’ний, вузол, розташований між місцем впадання верхньої порожнистої вени і вушком правого передсердя. У нижній частині міжпередсердної перегородки, безпосередньо над місцем прикріплення септальних стулки тристулкового клапана, розташовується атріовентрі-кулярний вузол. Від нього відходить пучок атипових м’язових волокон, який пронизує фіброзну перегородку між передсердями і переходить у вузький довгий м’язовий тяж, укладений в міжшлуночкової перегородки. Він називається атріовентрикулярного пучка, або пучком Гіса. П учок Гіса розгалужується, утворюючи дві ніжки, від яких приблизно на рівні середини перегородки відходять волокна Пуркіньє, Також утворені атипической тканиною і формують субендокардіальних мережу в стінках обох шлуночків (див. рис. 9.5).

Функція провідності в серці має електротонічних природу. Вона забезпечується низьким електричним опором щілиноподібних контактів (нексусов) між елементами атипові і робочого міокарда, а також в області вставних пластинок, що розділяють кардіоміоцити. В результаті сверхпороговое роздратування будь-якої ділянки викликає генералізоване порушення всього міокарда. Це дозволяє вважати тканина серцевого м’яза, морфологічно розділену на окремі клітини, функціональним сінцітіем.

Порушення міокарда зароджується в синоатріальної вузлі, який називають водієм ритму, або пейсмекером першого порядку, і далі поширюється на мускулатуру передсердь з подальшим порушенням атріовентрикулярного вузла, який є водієм ритму другого порядку. Швидкість поширення порушення в передсердях становить 1 м /с. При переході збудження на атріовентрикулярний вузол має місце так звана атріовентрикулярна затримка, складова 004 — 006 с. Механізм атріовентрикулярної затримки полягає в тому, що провідні тканини синоатріального та атріовентрикулярного вузлів контактують не безпосередньо, а через волокна робочого міокард а, для яких характерна більш низька швидкість проведення збудження. Останнє поширюється далі по ніжок пучка Гіса і волокнам Пуркіньє, Передаючись на мускулатуру шлуночків, яку воно охоплює зі швидкістю 075-40 м /с. В силу особливостей розташування волокон Пуркіньє збудження сосочкових м’язів відбувається дещо раніше, ніж воно охоплює стінки шлуночків. Завдяки цьому нитки, які утримують тристулковий і мітральний клапани, виявляються натягнутими раніше, ніж на них починає діяти сила скорочення шлуночків. З тієї ж причини зовнішня частина стінки шлуночків у верхівки серця порушується дещо раніше ділянок стінки, прилеглих до її основи. Таким чином, хвиля збудження послідовно охоплює різні відділи серця в напрямку від правого передсердя до верхівки. Однак зазначені зрушення в часі вкрай невеликі і зазвичай приймається, що весь міокард шлуночків охоплюється збудженням одночасно.

Источник: i-medic.com.ua


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.